Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ВОРВІК (дуже молодий, дуже вродливий, дуже елегантний, дуже
расовий): Усі вже зібралися Чудово. Тож починаймо негайно
процес. Чим скоріше її засудимо і спалимо, тим краще. Для всіх!
КОШОН: Алеж, Ваша Світлосте, насамперед мусимо відіграти цілу
історію: Домремі, Голоси, Вокулер, Шінон, коронація...
ВОРВІК: Дурниці! Театральні штучки! Це добре для дітей: чудова
блискуча зброя... розгорнутий прапор... шляхетна й незламна дівалицар...
У такому вигляді її представлять пізніше на пам'ятниках —
колись, як політика знову зміниться. Не виключене, ідо навіть ми
тоді поставимо їй такий пам'ятник у Лондоні. Це сьогодні звучить
неймовірно, але хто зна, чи за кілька століть не вимагатимуть
цього життєві інтереси уряду Його Королівської Величности. Але
тепер я, Бошам граф Ворвік, тримаю цю чарівничку в руенській
тюрмі, на солом'яному барлозі тримаю цю бунтарку, цю малу
гадюку. Багато грошей ми за неї заплатили. Але уряд Його
Королівської Величности завжди вмів заплатити належну ціну, аби
тільки здобути щось в Европі. Що ж, солоно коштуватиме нас ота
Франція (кінцем шпіцрутена торкає скорчену в куті Жанну). Ну, але
нарешті маємо оту діву. А тепер... засуджу і спалю!
КОШОН: Ще не тепер. Перед тим вона ще мусить відтворити нам
ціле своє життя. Це не триватиме довго, Ваша Світлосте. Бо і життя
її недовге — мерехтливий вогник, що незабаром погасне...
ВОРВІК (зрезигновано сідає в куті): Ну, якщо вам на цьому
залежить, то... хай. Англієць завжди вміє чекати. (Занепокоєний).
Але ви хіба не відіграватимете в моїй присутності всіх отих боїв:
Орлеан, Патей, Боженсі... Це було б... нетактовно.
КОШОН (всміхаючись): Не турбуйтесь, Ваша Світлосте. Нас тут
замало, щоб відіграти ті бої.
ВОРВІК: Гаразд!
КОШОН: Жанно... (Вона піднімає на нього погляд). Ти можеш
починати.
ЖАННА: Чи можу починати звідки хочу
КОШОН: Авжеж.
ЖАННА: Отож... від початку. Початок найкращий. У рідній хаті, коли
я ще така маленька... У полі, де пасу я вівці і де я вперше почула
Голоси... (Сидить, зіщулившись, на землі. Особи, що не беруть участи
в цій сцені, відсовуються в тінь. Виринають тільки БАТЬКО, МАТИ і
Б РА Т Жанни. Мати не припиняє плести на дротах). Вечоріє... У
церкві тількищо продзвонили на вечірню... Я ще зовсім маленька й
ношу косинку. Сиджу собі на землі й не думаю ні про що. Добрий є
Господь Бог, що зберігає мене чистою і щасливою коло батька,
матері й братів, у нашому тихому сільському закутку біля Домремі,
куди ще не прийшла війна. А в той же час прокляті "ґаддеми”
палять, грабують і ґвалтують у довколишніх селах. Але навколо
мене всі люди такі ласкаві й такі міцні — вони охороняють мене. Як
26