Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

свій джіп у ліс і при світлі ручного ліхтаря бив і бив печатки на нелегально
добутих бланках. Вояки-українці допомагали розвозити
бланки по території, звільненій альянтами. У Ваймарі янгол-охоронець
з'явився 23 травня. Через дві години по його приїзді в Комітеті
вже видавали посвідки.
Вістка рознеслася блискавично, люди валили валом. Ми працювали
з ранку до ночі. Маси українців, ідо перебували на той час
у Саксонії й Тюрінгії, під впливом чуток про прихід більшовиків,
рушили на захід. Переважно пішки. Дороги були запруджені біженцями,
які несли на собі, або тягли на ручних візках, а то й на звичайних
возах, впрягаючися по декілька в один, пожитки, дітей, немічних.
Вони спинялися у Ваймарі, вистоювали довгу чергу, одержували
посвідку. Посвідку виписували кожному, хто звертався, не
відмовляли нікому. Дубровський у своїх спогадах твердить, що за
три тижні Комітет видав близько десяти тисяч документів. Посвідки
Червоного Хреста мали справді магічну силу і врятували не
одного. Самчук згадує, що автобус, в якому була велика група харків'ян
і він з дружиною, дорогою кілька разів "зупиняла військова
контроля, ми оперували виказками Червоного Хреста. — О'кей! —
їдьте далі”. Об 11-ій ночі 19 червня автобус добувся Герсфельду в
провінції Гессен-Насау. Небезпека дістатися в руки більшовикам
начебто минула.
На жаль, тільки начебто. До табору в Герсфельді щодня навідувалися
радянські офіцери, переглядали картотеку, вишукували
"своїх”, викликали на розмови, вимагали таборове начальство
видати ту чи ту особу як військового злочинця. Людей тим часом
не видавали, але напруження росло, доходило до сутичок. Хтось
пустив поголоску, що табір розформують. 6 серпня начальство
справді повідомило Український Комітет, що наступного дня
вантажні авта перевезуть людей на станцію Бебра, звідки вони поїдуть
потягом до Карлсруе. Коли 7-го вранці прибули авта, люди
були вже розподілені на групи, спокійно вантажили речі й сідали
самі. Та ледве транспорт від'їхав од табору, до нього приєднались
військові машини з озброєними американськими солдатами.
Одна машина виїхала наперед, інші вклинилися між грузовики.
За містом валку якийсь час супроводила машина з червоними
зірками. Коли на роздоріжжі транспорт, замість повернути
на Бебру, повернув на схід, радянські офіцери відстали.
Що мали думати ті, кого везли Раптом на повному ходу люди
стали вискакувати з авт. Ворончуки викинули трилітню доньку і
семилітнього сина і стрибнули за ними. Розпачливі крики й стрілянина
сколихнула повітря. Покалічених, закривавлених людей,
звісно, переловили і назад в авта. Американський лейтенант
кричав, заспокоював, що везуть не до совєтів, а в табір по цей бік
кордону, у Герфу. І це була правда. Велику групу українців — так
196