Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

5 грудня 1917 р. Ленін призначає В. Антонова-Овсієнка
командуючим військами, що діяли проти контрреволюції на
півдні Росії. В. Антонов-Овсієнко негайно виїжджає до Харкова.
Бо у Харків 8 листопада 1917 р. Раднарком направив зведений
загін з п'яти гвардійських полків. Цей зведений загін кількісно
збільшувався за рахунок приєднання частин місцевих гарнізонів.41
Посівши посаду командуючого військом, В. Антонов-Овсієнко
спочатку маскував свій намір втрутитися у внутрішні політичні
події республіки. Так, в заяві з 6 грудня 1917 р. він запевняв, що
революційне військо, яке рухається з півночі, нічим не загрожує
самостійності України і не зазіхає на життя українців.42 Для такого
втручання йому потрібні були підстави. І вони були знайдені. Після
одержання відповіді Центральної Ради на ультиматум Раднарком
оголосив війну Центральній Раді. Це оголошення війни Ленін
передав головнокомандуючому М. Криленкові, що і послужило
підставою для розпочинання воєнних дій проти Центральної
Ради.43 Але по суті це було оголошення війни українському
народові. Доказом цього може служити резолюція обласної конференції
РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів про зміцнення
влади Рад, про відношення до Установчих зборів і контрреволюційної
Центральної Ради, що проходили у Харкові 5— 6
грудня 1917 р. під керівництвом Ф. Сергеєва (Артема), члена ЦК
РСДРП(б). В цій резолюції констатувалося, що "маси біднішого населення
України ще не усвідомили згубного значення для них
розриву їх з революційним робітником, селянином і солдатом
Півночі і не усвідомили те, що Рада для них означає перемогу
поміщика і капіталіста над робітником і селянином". В цих умовах
скликання Установчих зборів України, яке було проголошено в III Універсалі
Центральної Ради, "без всякої участи і контролю в їх скликанні
з боку організованих навколо Рад мас робітників, солдатів і
селян буде контрреволюційним". Виходячи з цих міркувань, конференція
заявляє: "Центральну Раду — знаряддя контрреволюції —
оголосити ворогом всіх трудящих і експлуатованих мас Української
І Російської Народних республік".44 Дивна логіка у більшовиків
України: влада, якій в більшості своїй довіряє населення України,
проголошується антинародною. Але ця дивна логіка мала своє зовнішнє
джерело: інтереси Центру. Центрові вкрай потрібно було здійснити
анексію України з її мінеральними і хлібними ресурсами.
Приводом для такої анексії Раднарком висунув дві обставини:
"відповідальність за долю демократичного миру, який зриває
Рада, і за безчинства Каледінців, яких прикриває Рада".45 Про те,
що це були штучні приводи, свідчать такі міркування. У переговорах
про демократичний мир виставлявся пункт про забезпечення
права на самовизначення, про що свідчить конспект Леніна
програми переговорів про мир.46 Тому при розробленні мирного
135