СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
виважених катренах і октавах поет зобразив невпинний хід людської<br />
історії, завойовницькі походи ґаллів, ґоттів і антів, безперервні<br />
заміни одних племен іншими, життя і побут наших прапредків. Музейні<br />
експонати скеровують зір поета в сиву слов'янську минувшину:<br />
Поважна мова врочистих вітрин.<br />
Уривчаті передвіку аннали.<br />
— "Ми жали хліб. Ми вигадали млин.<br />
Ми знали мідь. Ми завжди воювали”.<br />
Вдячним матеріялом для творчости Ольжича стають міти<br />
("Змій"), середньовічне християнство ("Монастир”), тихий кабінет<br />
вченого ("Робітня"). Ольжич у своїй Ріні є більше неоклясиком.<br />
Його історичне мислення найглибше виявилося у розмірених гексаметрах<br />
поеми "Був же вік золотий", підкріпленої аналогічним<br />
епіграфом з Овідія: "Tertia post illam successit aenea proles". В пляні<br />
Овідієвих Метаморфоз Ольжич відтворює в ній чотири основні<br />
епохи історії людства — вік золотий, срібний, мідний і бронзовий. В<br />
такому історіософічному підході український поет перегукується в<br />
якійсь мірі з Шпенґлером, циклічне розуміння історії якого<br />
сприйняв також з певними коректами М. Хвильовий. Саме<br />
такий підхід і зближує Ольжича з Хвильовим у їх спільному<br />
баченні України, становленому в якійсь мірі також на Книгах битія<br />
кирило-методіївців. У збірці своєї революційної лірики Вежі<br />
(1940) Ольжич внутрішньою напругою свого вірша виходить на<br />
поле неоромантики. Тематично ця збірка зачерпнута вже з<br />
живого галицького підпілля 1930-их років. Але й тепер його художні<br />
засоби стримані й ощадні, мова — строга, уривчаста й лаконічна.<br />
Цим всім він — поет виразно модерний, нової світоглядової<br />
формації.3.<br />
Найстаршим з групи поетів Празької поетичної школи був Юрій<br />
Клен (Освальд Бурґгардт, 1891 — 1947), який творчо поєднав<br />
"пражан" зі школою київських неоклясиків, до якої сам належав.<br />
Будучи родом з німецьких колоністів на Поділлі, у вирі національного<br />
пробудження на Україні в 1910— 192 0-их роках він став<br />
українським поетом. Першим його твором був сонет "Сковорода”,<br />
що його з іншими своїми віршами публікував у 1924— 1929 роках<br />
в Радянській Україні. Там же багато перекладав із західніх літератур,<br />
що теж споріднило його з неоклясиками. 1931 року в складі<br />
письменницької делегації він від'їхав до Німеччини, де й залишився,<br />
бо на Україні почалися репресії. З початку 1940-их років О.<br />
Бурґгардт викладав слов'янські літератури у Карловому університеті<br />
в Празі, де й видав 1943 р. збірку своїх високохудожніх<br />
поезій Каравели. Перед нею вийшла октавами його поема про<br />
68