Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

згаданому числі "Інсайту” (стор. 11): "Згідно з Проскуріним, основоположні
духовні цінності можуть бути відроджені лише в тісному зв'язку з природою.
Його мрією, як і мрією інших націоналістично настроєних російських
письменників — Юрія Бондарєва, Валентина Распутіна — є повернення
до дореволюційного раю, а першочерговим завданням є відродження
російського селянства, російських традиційних цінностей та впливу російської
православної церкви. Націоналісти не хочуть комунізму. Але так само
не хочуть вони й вульгарного західнього споживацтва та ринкової економіки,
і зв'язаного з ними морального розкладу, гедонізму, соромітних
видовищ та одержимости дедалі новішою і новішою технікою. Чого справді
потребує Росія, так це доброго й вимогливого царя та повернення до своєї
внутрішньої духовної снаги. Щодо економічних засад такої пасторальної
ідилії — з власною хатою й теплою піччю для кожного — наприкінці XX століття,
Проскурін каже: "Не знаю, я не економіст. Я не розуміюсь на економічних
проблемах”.
11. Окрім згаданої статті А. Фадіна на цю тему, хотілося б відзначити
також цікавий виступ Н. Старовойтової у тому самому збірнику (В человєчєском
измерении. Москва, 1989), а також блискучу працю російського
філософа-емігранта Ґеорґія Федотова "Росія і свобода”, передруковану
нещодавно московським журналом Знамя (1989, ч. 12).
12. Одна з найкращих статтей на цю тему в Америці — репліка
Чарлза Кравтгамера у Дітройт Нюз з приводу візити до США групи російських
націоналістів. "Російський націоналістичний рух є головним кандидатом
на ролю нового господаря Москви... Вони люблять свою країну і
хочуть її врятувати. Однак те, як вони наміряються це здійснити, робить їх
небезпечними... Вони хочуть іншого майбутнього для Росії, а проте воно виглядає
ще більш авторитарним, антизахіднім і ксенофобським, ніж російське
сьогодення... Вони вважають, що багатопартійна демократія поставить
під загрозу національну єдність. Що стосується ксенофобії, вона є головним
аспектом їхньої націоналістичної ідеології. Не здатні повірити, що росіяни
самі завинили у своєму сьогоднішньому безнадійному відставанні, вони
проголошують себе жертвами всесвітньої «русофобської» змови, спрямованої
на деморалізацію й уярмлення великого російського народу”.
Передбачаючи "близький хаос” — зростання розмаїтих "дефіцитів,
інфляції, безробіття, страйків, здатних паралізувати будь-яку реформу”, Ч.
Кравтгамер називає Радянський Союз "Веймарською Росією” (за аналогією
до Веймарської, тобто передгітлерівської Німеччини) і робить невтішний
висновок: "Якщо «Російська партія» таки прийде до влади, скажімо,
в найближчому десятилітті, ми матимемо справу з новою російською
загрозою, відмінною від попередньої, а проте не менш небезпечною. Комплекс
національної ущемлености, релігійного месіянізму і принципового неприйняття
західньої цивілізації плюс велетенська військова і, зокрема,
ядерна міць, успадкована від комуністичних попередників, зробить післярадянську
Росію грізним супротивником”. (Charles Krauthammer. Nationalists:
The Next Masters of Moscow The Detroit News, April 24,1990).
176