Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

досвіду— найближчими тут знову ж таки виявляються н а ц іо н а л ь ­
н і інституції Прибалтики та Західньої України.
в) Новостворювані інститути громадянського суспільства, то
з'являються покищо переважно в містах, починають поступово
впливати і на соціяльну, а відтак і національну емансипацію сільських
жителів, шо майже на 100 відсотків є українцями, а проте
залишаються майже непомітними у політичному житті України
з огляду на напівфевдальні відносини, що панують на селі.
г) Новостворювані інститути громадянського суспільства на Україні
виникають передусім на українській (точніше — неросійській)
етнічній основі, оскільки українці (євреї, поляки, німці,
греки та інші неросійські народності України), зазнали більших
утисків, а, отже, й активніше обстоюють свої права перед тоталітарною
р о сій сь к о ю державою, зокрема й через створювання відповідних
інститутів громадянського суспільства. Російське населення України
виявляє покищо певну нерішучість: з одного боку, воно не
хоче розлучитися з привілеями, які дає йому приналежність до
панівної, "імперської" нації, її мови й культури, а з іншого боку,
місцевий патріотизм, а також очевидна економічна вигода української
емансипації пробуджують у них певні симпатії до українського
національно-демократичного руху. У кожнім разі, всі зусилля
бюрократично-партійного апарату створити на Україні щось
на зразок прибалтійських "інтерфронтів" не увінчалися покищо
успіхом. Навіть визнання торік української мови державною в УРСР
не викликало різкого спротиву з боку російського населення — як
це було, скажімо, за подібних обставин у Молдавії, Латвії та Естонії.
Справа, можливо, й не в толерантності: просто українська мова
досить близька до російської, в наслідок чого всі росіяни на Україні
досить добре її розуміють, а нерідко й володіють нею активно.
Гляньмо, отже, коротко на останні українські події і спробуємо
на підставі помічених нами тенденцій зробити деякі висновки.
Україна, найбільша і, як іронізував торік на Першому з'їзді народних
депутатів Борис Олійник, "найсумирніша” з-поміж радянських
республік (не рахуючи Росії), пробудилась нарешті до політичного
життя. Під тиском громадськости подав восени у відставку
партійний вождь України, знаний українофоб і консерватор сталінсько-брежнєвського
гарту В. Щербицький. Його спадкоємець В.
Івашко, схоже, зайняв поміркованішу і ліберальнішу позицію центристсько-горбачовської
орієнтації. Не так давно — теж під тиском
масових протестів— зійшла з політичної сцени й інша одіозна
постать недавньої української історії — голова Президії Верховної
Ради УРСР В. Шевченко. Півтора місяця тому був нарешті офіційно
зареєстрований Рух (Народний рух України за перебудову) — наймасовіша
і найвпливовіша опозиційна організація, що, подібно до
польської Солідарности, намагається об'єднати на загальног
о