СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
СÑÑаÑнÑÑÑÑ - елекÑÑонна бÑблÑоÑека ÑкÑаÑнÑÑÐºÐ¾Ñ Ð´ÑаÑпоÑи в ÐмеÑиÑÑ
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
досвіду— найближчими тут знову ж таки виявляються н а ц іо н а л ь <br />
н і інституції Прибалтики та Західньої України.<br />
в) Новостворювані інститути громадянського суспільства, то<br />
з'являються покищо переважно в містах, починають поступово<br />
впливати і на соціяльну, а відтак і національну емансипацію сільських<br />
жителів, шо майже на 100 відсотків є українцями, а проте<br />
залишаються майже непомітними у політичному житті України<br />
з огляду на напівфевдальні відносини, що панують на селі.<br />
г) Новостворювані інститути громадянського суспільства на Україні<br />
виникають передусім на українській (точніше — неросійській)<br />
етнічній основі, оскільки українці (євреї, поляки, німці,<br />
греки та інші неросійські народності України), зазнали більших<br />
утисків, а, отже, й активніше обстоюють свої права перед тоталітарною<br />
р о сій сь к о ю державою, зокрема й через створювання відповідних<br />
інститутів громадянського суспільства. Російське населення України<br />
виявляє покищо певну нерішучість: з одного боку, воно не<br />
хоче розлучитися з привілеями, які дає йому приналежність до<br />
панівної, "імперської" нації, її мови й культури, а з іншого боку,<br />
місцевий патріотизм, а також очевидна економічна вигода української<br />
емансипації пробуджують у них певні симпатії до українського<br />
національно-демократичного руху. У кожнім разі, всі зусилля<br />
бюрократично-партійного апарату створити на Україні щось<br />
на зразок прибалтійських "інтерфронтів" не увінчалися покищо<br />
успіхом. Навіть визнання торік української мови державною в УРСР<br />
не викликало різкого спротиву з боку російського населення — як<br />
це було, скажімо, за подібних обставин у Молдавії, Латвії та Естонії.<br />
Справа, можливо, й не в толерантності: просто українська мова<br />
досить близька до російської, в наслідок чого всі росіяни на Україні<br />
досить добре її розуміють, а нерідко й володіють нею активно.<br />
Гляньмо, отже, коротко на останні українські події і спробуємо<br />
на підставі помічених нами тенденцій зробити деякі висновки.<br />
Україна, найбільша і, як іронізував торік на Першому з'їзді народних<br />
депутатів Борис Олійник, "найсумирніша” з-поміж радянських<br />
республік (не рахуючи Росії), пробудилась нарешті до політичного<br />
життя. Під тиском громадськости подав восени у відставку<br />
партійний вождь України, знаний українофоб і консерватор сталінсько-брежнєвського<br />
гарту В. Щербицький. Його спадкоємець В.<br />
Івашко, схоже, зайняв поміркованішу і ліберальнішу позицію центристсько-горбачовської<br />
орієнтації. Не так давно — теж під тиском<br />
масових протестів— зійшла з політичної сцени й інша одіозна<br />
постать недавньої української історії — голова Президії Верховної<br />
Ради УРСР В. Шевченко. Півтора місяця тому був нарешті офіційно<br />
зареєстрований Рух (Народний рух України за перебудову) — наймасовіша<br />
і найвпливовіша опозиційна організація, що, подібно до<br />
польської Солідарности, намагається об'єднати на загальног<br />
о