Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

це нічого не пошкодило.
БАТЬКО (нарешті з у п и н и в с я , вт о м лений вит ирає піт з чола і г у к а є
д о з н е п р и т о м н іл о ї б іл я й о г о н іг Ж а н н и ): Ну, стерво! Ще й далі
хочеться тобі рятувати Францію (Трохи засо р о м и в ш и сь, звертаєтьс
я д о при сут н іх): Що ви, панове, зробили б на моєму місці, якби
вам дочка щось таке сказала
ВОРВІК (від ве р т а єт ь ся в ід ц ь о г о п р о ст ак а, с п о к ій н о к а ж е д о
Кош она): Одне мене дивує й турбує — нездарність нашої розвідки
в цій справі. Слід було ще на самому початку порозумітися з цим
дядьком.
КОШОН: Так, але годі було передбачити...
ВОРВІК: Добра розвідка мусить усе передбачити. Десь там у
якомусь селі дівчина-візіонерка говорить про визволення Франції.
Про це треба знати, і то негайно. А тоді порозумітися з батьком,
щоб її присмирив, і так здушити всю затію в зародку. Не чекати,
поки дівчина почне діяти. Потім це занадто дорого коштує (ню хає
рожу).
МАТИ (підходить): Ти вбив її!
БАТЬКО: Покищо ні. Але як ще раз мені скаже, що їй хочеться до
солдатів, то власними руками втоплю дівку в річці, чуєш А як
мене не буде, то накажу синам, хай це зроблять за мене! (Пішов.
Мати схиляєт ься н а д Ж ан н ою і вит ирає їй обличчя).
МАТИ: Жанно, моя маленька Жанно... Чи дуже боліло
ЖАННА (спочат ку п е р е л я к а н а , п із н а є матір і ж алісно посм іхаєт ься):
Так, мамо... Бив дуже.
МАТИ: Мусиш зносити терпеливо, Жанно. Він твій батько.
ЖАННА (к в о л и м го л о с к о м ): Я зношу, мамо. Я навіть молилася за
нього, коли він бив мене, молилась, щоб Бог простив йому...
МАТИ (вр аж ен а): Бог не має що прощати батькові, який б'є свою
дочку. Це його право.
ЖАННА:... і щоб він зрозумів...
МАТИ: Що зрозумів, дитино Навіщо ти понарозказувала йому
отих усіх дурниць
ЖАННА (р о зпачливо ): Хтось же мусить зрозуміти мене!
МАТИ (го л у б л я ч и її): Ну, ну, цить, заспокійся. Пригорнися до мене
так, як тоді, коли ти ще маленька була. Ого, яка велика дівонька,
вже не можу навіть обняти. Але все одно ти для мене ще й досі
маленька, та сама, що бігала за мною по кухні, чіпляючись до моєї
спідниці. А я тобі завжди то морковцю скребти давала, то тарілку
витерти, щоб ти робила все так, як я... З братами твоїми було вже
не те — вони були мужчинами, такі як батько. Не пробуй, доню,
нічого вияснювати мужчинам. Вони тебе не зрозуміють. їм у
всьому треба тільки потакувати й чекати, поки вийдуть з хати. А
тоді можеш робити дома, що хочеш. Я, може, і не повинна б тобі
про це все говорити, алеж ти тепер уже виросла, майже жінка...
35