Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Прискорені темпи с о ц іа л іс т и ч н о го будівництва поряд з
ентузіястичним устремлінням мас містили небезпеку нівелювання
особистости. Прекрасна ідея і могутня держава давили і
підіймали своєю надлюдською неосяжністю. Море гасел, наказів та
закликів поглинало доцільність щоденної скромної праці, первинність
природних почуттів та потреб, вікових законів співіснування.
Сценічний простір розділено навпіл. З одного боку — двір будинку
Трібуле: грубо збита дерев'яна лава і сходи, що ведуть
нагору — чи на горище, чи на терасу; з другого — умовне зображення
королівського палацу: на фоні чорної стіни праворуч викарбовано
білий абрис арок, зверху нависає королівський герб. Над
усім домінувала чорна рухома оксамитова завіса. "Особливо гарна
оксамитова чорна завіса, що повзла вверх, — читаємо в рецензії
на виставу. — Вона робить три діла відразу: посилює враження
«ночі-чорнильниці», підкреслює грозу й зливу, і попереджує своїм
погрозливим провалом про трагічний кінець" (Пролетарий, Харків,
ЗО березня 1927).
Блянш-О. Даценко і блазень Трібуле-Й. Гірняк самітньо
протистояли величезному холодному світові, що їх оточував. Чітка
несподівана інтонація, перенаголошене слово, "перетворений"
(термін Курбаса) гіперболізований, експресивний жест, підкреслені
рухливі вуста і пронизливий погляд трагічних очей на вибіленому
обличчі Трібуле, вдягненого в яскраве вбрання блазня-горбуна,
двірської ляльки. Гра Йосипа Гірняка — одного з найталановитіших
акторів театру Леся Курбаса — інтелектуала, лицедія —
"розумного арлекіна" (термін Курбаса) — нервового, збудливого,
виразного, — являла собою справжній психологічний гротеск.
Дочка Трібуле Блянш перетворилася у спектаклі на мовчазний
персонаж. О. Даценко-Блянш будувала свою ролю на лаконічній
пантомімічній грі. В листі до автора актриса згадувала, що для неї
особливо важливим "не загубити внутрішньої зосереджености" в
цій ролі. "Блянш не говорила, але слухала (це був її «прийом»,
завжди була активна в цьому, звідси і особливості її поведінки і ні
в якому випадку не було... в цьому характері її пластики ніяких
ілюстративних і побутових жестів". На образі Блянш лежав знак приреченосте
Мрійлива, меланхолійна Блянш-Даценко грала на флейті
й вслуховувалась в її ніжні звуки.
Театральна естетика Курбаса ґрунтувалася, як вже говорилося,
на синтезі різних художніх стилів і методів. Поєднання
експресіоністської загостренности й романтичної трагедійности
властиве більшості вистав "Березоля". Для Курбаса "німецькі
експресіоністи при всій їхній одірваності від справжнього стержня
історії, були типовими активістами, які щось од світа хотіли,
якимсь хотіли його бачити, якось змінити” (Лесь Курбас, "Сьогодні
122