Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

зовсім без опіки родичів, або терплять не раз муки і знущання від злих,
темних, п'яних або хорих родичів та опікунів. Життя в Енгельсовій народній
державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є
й у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.
Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним
тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна
думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава
признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати
не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би
мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в
такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших
поліційних державах нема й мови. Народна держава
сталась би величезною народною тюрмою.
А хто були б її сторожі Хто держав би в руках кермо тої держави
Сього соціал-демократи не говорять виразно, та в усякім разі ті люди
мали би в своїх руках таку величезну власть над життям і долею міліонів
своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність,
вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників
через капіталістів, але була би всевладність керманичів — усе одно,
чи родовитих, чи вибираних — над міліонами членів народної держави. А
маючи в руках таку необмежену владу хоч би лише на короткий час, як
легко могли би ті керманичі захопити її назавсігди! І як легко при такім порядку
підтяти серед людності корінь усякого поступу й розвою і, довівши
весь загал до певного ступеня загального насичення, зупинити його на тім
ступені на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільності, що пхають
наперед, роблять певний заколот, будять невдоволення з того, що є, і шукають
чогось нового. Ні, соціал-демократична "народна держава", коли б
навіть було можливим збудувати її, не витворила би раю на землі, а була
би в найліпшім разі великою завадою для дійсного поступу (Іван Франко.
Зібрання творів у 50-ти т. Т. 45, с. 341 — 342. К., 1986).
Український філософ, як бачимо, блискуче провидів те, що
через півстоліття Мілован Джилас уже на підставі конкретного
досвіду назве влучним терміном "нова кляса". Сьогодні природа
етатичного суспільства починає нарешті досліджуватись і в Радянському
Союзі, при чому означення радянської держави як
держави етатичної стає дедалі поширенішим. Чудову статтю на
цю тему видрукував торік російський публіцист А. Фадін —
спершу в журналі Р о д н и к (під назвою "Тягар величі” — мається на
увазі тягар імперської величі), а невдовзі і в збірнику московського
видавництва "Прогресе" "В человеческом измерении”
("В людському вимірі"), де вона мала вже більш "академічну"
назву "Тягар етатичної свідомости". Природа російського етатизму
досліджується тут іще від царсько-імперських часів і, що особливо
важливо, переконливо показується спадкоємність етатичної свідо-
158