Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

українського народу на державність, гостро засуджував колоніяльне
становите України, громив її- внутрішніх і зовнішніх ворогів.
Чимало його літературно-критичних праць, наприклад, про Лесю
Українку (Поетка у к р а їн сь к о го Рісордж ім ент а, 1 922) та інші й досі
не втратили своєї вартости. В якійсь мірі він був каталізатором суспільної
думки, впливав на виховання цільної, свідомої своєї мети,
активної й діяльної української людини, яка була запереченням
традиційного українського лірично-розслабленого романтика,
селюха і тюхтія в різних його вимірах. Вперті пошуки історичних
коренів української духовности й динамічний стиль його публіцистики
запліднювали багатьох його сучасників і дальші покоління.
Вплив цієї особистости на Празьку поетичну школу не можна,
очевидно, відкинути. Више всяких доктрин була, одначе, для цих
поетів сама дійсність — підневільне становище рідного народу,
загострене почуття національного болю, гніву і сорому (невідоме
людині державного народу!) за столітнє рабство України. Треба ще
раз підкреслити, що більша частина поетів Празької школи, включно
зі своїм блискучим критиком Михайлом Мухином (1894— 1972),
колишнім гімназіяльним другом Максима Рильського, брала активну
участь у боротьбі за свою державу. Все це викликало гнів і
обурення не лише проти зовнішніх ворогів рідної країни, але й проти
внутрішніх слабостей, які наймаркантніше виявлялися у
комплексі малоросійства й ренегатства. Отже, не тільки радикалізм
Донцова й волюнтаристська епоха, але й ці, виразно "домашні”
фактори мали сильний вплив на світогляд цих поетів.
Стильово поети Празької школи були переважно неоромантиками.
Динамічна напруга їхнього вірша відбивала їхню неспокійну
епоху. Філософською й психологічною заглибленістю вони
інклінували також до неоклясики ("Рінь" О. Ольжича, празькі цикли
Є. Маланюка, "Прокляті роки" Ю. Клена та ін.), яку за художній
рівень і високі вимоги щиро вітали. Тематично їхня творчість була
спрямована найчастіше в минуле України, набирала часто історіософічної
наснаги, акцентувала вузлові періоди рідної і світової історії
("Варязька баляда" Є. Маланюка", "Баляда про побратима" Л. Мосендза,
"Жанна д'Арк" Ю. Клена і т. д.). Від радянської літератури
творчість поетів цієї школи, як і всієї діяспори, відрізняється волелюбністю,
не радянським, але українським патріотизмом, який не
був декляративним, але органічно випливав з діяльного ставлення
до проблем народу та його доби.
Одним із перших "пражан", що, заглиблюючись в українську
давнину, оспівував її "половецький степ", княжі дружини, "бронз і
метал”, був Юрій Дараган (1894— 1926), який разом з Є. Маланюком
і Л. Мосендзом був родоначальником Празької поетичної
школи. Ця людина, яка передчасно померла (сухоти з фронтових
боїв), своєю єдиною збіркою С а г а й д а к (Прага, 192 5) заслуговує
64