Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

традицій, на які вони могли б спертися, як на трамплін, для нового
мистецького руху. Передреволюційних традицій тут нема, бо яка ж це
традиція "етнографічна бутафорія" [...] Та зате традиції є у високій майстерності
далекого минулого — у фресках та іконах київських соборів, у
дивовижній збірці ікон Ханенка, що стала Державним музеєм після
революції. І українські художники в пошуках національного стилю
орієнтуються не на Москву і не на Париж, а на свою ж Україну і ще далі —
на праматір монументального мистецтва — Італію кватроченто.
Треба віддати належне живописові "бойчукістів” — в ньому зразкова
монументальна зрівноваженість композиції (Рокицький Яблуня, Гвоздик
Пастухи, Т. Бойчук За самоваром). В ньому прекрасна ритмічність ліній, в
них теплий і м'який ліризм кольориту, щось дуже схвильоване й специфічнозадушевне,
як в українській народній пісні. Характерно, що особливий
інтерес викликають тут роботи на революційні теми. Такими є твори Мизіна
Барикади, Розстріл, Шехтмана Погромлені. Така маленька, майстерно
зроблена робота Т. Бойчука Коні — дві кістляві шкапи часів голоду й
падежу худоби на Україні. Можна сперечатися про вірність нормального
підходу цих художників до революційної тематики, та не можна заперечувати
глибокої щирости й серйозности їх переживання революції. Таких
речей ми не багато бачили в нас. Можливо, що тут є ще й об'єктивна
причина: Україна — найбільш багатострадальна частина нашої країни, що
найтяжче потерпіла від усяких батьок, своїх і чужих генералів [...]. Тут тема
про погром (Погромлені Шехтмана) перестає бути предметом архівської
ілюстрації, епізодом, "анекдотом” — вона стає епосом [...].
Все ж... Як не поважна тенденція художників АРМУ відродити
монументальний живопис у сучасних умовах, тут постає перед нами цілий
ряд сумнівів. [...] Чи не перетвориться весь цей традиціоналізм в ту догму,
яка законсервує молодий український живопис "під старинку” Чи не
стане технічна майстерність минулого самоціллю І чи не позбавить ця
статична іконність український живопис мужности58
Проблеми бойчукізму стали темою всесоюзного обговорення.
Наслідком широкої популярности й визнання було творче
відрядження М. Бойчука, С. Налепінської-Бойчук, В. Седляра, І.
Падалки у листопаді 1926 — травні 1927 року до Західньої
Европи — Німеччини, Франції та Італії. Небуденність цієї події
викликала численні газетні та журнальні інформації про подорож,
зустрічі з європейськими митцями.
Невдовзі після повернення М. Бойчука з-за кордону почалася
робота над розписами Селянської санаторії ім. ВУЦВК в Одесі, шо
"було першою в Радянському Союзі спробою вирішення в широкому
маштабі складних проблем монументалізму, здійснених за
розгорнутим ідейно-тематичним задумом".60Тут працювали з М.
Бойчуком його учні й кілька одеських монументалістів. Архівне
вирішення інтер'єрів у поєднанні тематичних фресок, широко
111