Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Україна зазнала всіх форм к о л о н іа л із м у , та головне — в неї
було відібрано історію.18 Комплекс неповноцінности, який почав
вироблятись в українців за цих умов, закономірно сприяв їхній
асиміляції. Особливо фатальною для українців виявилася втрата
ними своєї питомої самоназви "русин", а точніше — перебрання
цієї (чи, власне, подібної) назви росіянами у XVIII ст., коли Петро
Перший, розбудовуючи імперію, закономірно звернувся у пошуках
історичних коренів до Київської Руси, проголосивши її
прямою попередницею Московського царства.19
Подібні підміни не такі вже й рідкісні в історії — згадаймо хоча
б середньовічну Священну Римську (!) Імперію на території Німеччини
чи ближчий до нас приклад Румунії, що своєю назвою теж
запретендувала на "священний" зв'язок зі Стародавнім Римом і
його цивілізацією. Щоправда (на превелике щастя), румуни не
окупували Італії, не проголосили італійців "малорумунами”, а
їхню мову — всього лиш "малорумунським" діялектом "великорумунської".
Тим часом українці (русини), ставши "малоросами", почали
втрачати й відчуття свого щонайпрямішого і найбезпосереднішого
зв'язку з Київською Руссю; ставлення до українців як до
"малоросів", тобто як до росіян з певним мовно-етнографічним "дефектом",
поширилось серед інших народів; "Малоросія", зрештою,
зникла з карт світу, а образливий для кожного українця артикль
"the" перед назвою його батьківщини закономірно увінчав к о л о ­
н іальн ий статус колись вільної й цивілізованої словенської країни.
ПоверненнА українцлм їхньої історії, яке розпочалося останнім
часом, — це могутній чинник пробудженнл національної свідомости,
емансипаційні наслідки якого важко передбачити. Для
нас важливо, однак, інше: повернення українцям історії — це,
крім усього, ще й повернення їм історії їхнього громадянського
суспільства, усіх його праформ і першоелементів, а відтак і могутній
стимул формування цього суспільства у сьогоденні.
Останні події на Україні показують, що громадське життя, яке
наростає й урізноманітнюється тут у міру поглиблення загальної
лібералізації, має переважно українське забарвлення — це
помітно не лише у Львові та Києві, а й у багатьох, здавалося б,
сильно зрусифікованих українських містах (Харків, Одеса, Дніпропетровськ
тощо). На це є кілька причин, головні з яких:
а) Новостворювані інститути громадянського суспільства, як
правило, звертаються до історії у пошуках історичних аналогій та
власних "першоджерел”, відбувається своєрідна "сакралізація"
минулого — виразно українського й безумовно демократичного.
б) Новостворювані інститути громадянського суспільства
звертаються також до сучасних аналогій і близького їм сусіднього
169