Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

НЕОПУБЛІКОВАНА СПАДЩИНА
ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА
Федір Погребенник
Виданими Розмовами про сільське хозяйство (у п'яти книжках,
1904— 1910), "Спогадами" і "Щоденником" не вичерпується творчий
набуток Є. Чикаленка. Добрий знавець мови, він видав популярну
розвідку "Про українську літературну мову" (1922), опублікував
десятки статтей у редагованих ним виданнях (переважно
без підпису, як редакційні).
Важливою частиною літературної спадщини автора є його
листи до діячів української культури, розкидані по різних архівах.
Мої пошуки за ними ще не завершені, але вже сьогодні можемо
сміливо сказати, що виявлені неопубліковані досі листи Є. Чикаленка
мають першорядне історико-літературне й громадськокультурне
значення. Готуючи до друку епістолярій М. Коцюбинського,
мені свого часу довелося простудіювати листи Є. Чикаленка
до нього, уривки з яких я навів у коментарях до тому
шостого Творів письменника (К., 1962), але, зізнаюся, не в такому
широкому обсязі, як це годилося б. Тоді цитувати листи цього
діяча, звертатися до його спадщини загалом було... небезпечно.
Сьогодні можемо без перебільшення сказати, що в листах Є.
Чикаленка відбита частина культурного розвитку нашого народу,
зокрема його журналістики, що вони містять багато достовірних
свідчень про творчість видатних письменників, дають об'єктивну
характеристику тих складних умов, у яких розвивалося українське
художнє слово, культурне життя на Наддніпрянській Україні
загалом.
Пошуки в архівах України дали змогу виявити, крім листів Є.
Чикаленка до М. Коцюбинського, що кидають особливо яскраве
світло на їх автора і на особу адресата, листи до М. Комарова, І.
Липи (Одеса), С. Єфремова, М. Грушевського, Ф. Вовка, О. Маковея,
Б. Грінченка, сина Левка (Київ), М. Аркаса (м. Миколаїв) та інших.
Це, безумовно, тільки дуже незначна частина адресатів. Дальші
пошуки (як на Україні, так і поза її межами), без сумніву, розширять
коло адресатів Є. Чикаленка, листи до яких збереглися.
Зокрема, повинні б бути листи Є. Чикаленка до В. Антоновича, В.
Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Тишкевича та ін. Але й
та частина його листування, що сьогодні відома, свідчить про
широту і розмаїття громадсько-культурних зацікавлень автора,
про наполегливу послідовність його заходів у справах розвитку
українського духовного життя, відстоювання прав рідного народу
на свою самобутність.
У листах Є. Чикаленка до М. Коцюбинського багато теплоти,
147