Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

цілком зайва. І саме це в цій сцені подобається мені і кожному
(вклоняєт ься ц е р єм о н ія л ь н о Кошонові), хіба шо хтось — як ось ви —
зацікавлений професійно. (Н е с п о д ів а н о пит ає): Ексцеленціє, чи ви
віруюча людина Прошу вибачити за таку безцеремонність, алеж
говоримо приватно.
КОШОН (прост одуш но): Так, я зберіг іще дитячу віру. І тому, Ваша
Світлосте, ви матимете ще чимало труднощів у цьому процесі, бо я
і мої асесори докладатимемо всіх зусиль, щоб урятувати Жанну,
дарма що ми співпрацювали з англійським режимом. Ця
співпраця здавалась нам тоді єдиним розумним виходом з
ситуації. А завданням нашої чести — нашої, прости Господи, чести —
ми ставили собі діяти всіма можливими засобами проти вас. Легко
було нашим землякам у Буржі, під охороною власної армії,
таврувати нас зрадниками й запроданцями. Ми ж були в
окупованому Руені...
ВОРВІК (р о зд р а т о в а н о ): Не люблю слова "окупований”. Ви були
попросту на території Його Королівської Величности.
КОШОН: Еге ж... на території Його Королівської Величности...
Оточені вояками Його Королівської Величности, під загрозою
розстрілу як закладники Його Королівської Величности і здані на
ласку харчових підстаршин Його Королівської Величности... Що ж,
були ми тільки людьми, і слабість наша полягала в тому, що ми
хотіли жити, а одночасно намагалися врятувати Жанну. Жалюгідна
була ця наша роля...
ВОРВІК (з п о с м іш к о ю ): Ніщо не перешкоджало вам зробити цю
ролю величавішою, ставши героями-мучениками. Мої вояки були
готові.
КОШОН: О, ми це добре знали. А все ж... дев'ять довгих місяців ми
запекло торгувалися, поки видали вам Жанну — оце всіма
покинуте мале дівча... Майбутність назве нас, може, варварами,
але я певен, що наступні покоління — при всіх своїх високошляхетних
гаслах і принципах — полагоджуватимуть такі справи швидше,
ніж ми.
ВОРВІК: А й справді: дев'ять місяців. Нелегкі пологи — оцей
процес. Наша мати, свята Церква, потребує чимало часу, щоб
породити якийсь політичний акт. Ну, але нарешті кошмар
проминув. І мати, і дитина почуваються добре.
КОШОН: Я роздумував багато над цим усім. Нам ішлося тільки про
здоров'я матері — як це Ваша Світлість ласкаво окреслили.
Бачивши, що нічого вже не можна вдіяти, ми з чистою совістю
пожертвували дитину. Від хвилини арешту Жанни — Господь Бог
для нас замовк. Ні вона, ні, розуміється, ми — вже більше не чули
голосу Бога. Ми — що ж ми — виконували далі свої незмінні
щоденні обов'язки. Передусім треба було охороняти свій старий дім
— той великий і розумний людський твір, те єдине, що
44