Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Справді таки: в суті своїй І. Дзюба — не політик. Його мислення
не залежить від корпоративних інтересів тих чи тих партій або
груп, він органічно не здатний закостеніти в будь-якій політичній
схемі. До того ж, він надто чутливий до конкретики реального
людського життя, яким тільки й перевіряється цінність
суспільно-політичних теорій і концепцій. І наше розшароване, розшарпане
суспільство, яке на сьогодні втратило старі орієнтири, а в
нових іще не утвердилося, коли нам усім часто бракує навіть
елементарної людської доброзичливости, особливо потребує діячів,
подібних до Дзюби, — здатних обіймати думкою все розмаїття
СОЦІАЛЬНИХ типів і верств, гармонізувати їхні потреби у своїх концепціях
і програмах. І в цьому розумінні те, що Дзюба — "не політик",
можливо, і є його найціннішою рисою.
Якщо повернутися до початку літературного шляху Івана
Дзюби, перечитавши його першу книжку "Звичайна людина" чи
міщанин (1959), то переконаємося, що вже вона яскраво виявила
визначальні параметри його творчої вдачі — зосередженість на морально-етичній
проблематиці й загострене чуття справедливости. А
крім того, це варто особливо підкреслити, — віру в ідеал: в ідеальне
суспільство (таким у ті часи, та й далеко пізніші, багатьом уявлявся
майбутній комунізм), в ідеальну людину (героїчну радянську
людину!), в Леніна, в революційне оновлення світу і торжество справедливости
на основі здійснення його ідей. Шість років відділяє
першу книжку І. Дзюби від праці Інтернаціоналізм чи русифікація
Але обидві написані, власне, в ту ж саму пору "шістдесятництва” —
в період після XX з'їзду партії, коли уявлялося, що все в нашому
суспільстві можна виправити, варто лиш повернутися до "чистих
джерел" ленінської соціальної та національної політики. На той час
це була найоптимальніша реалістична настанова в царині суспільнополітичної
думки. Надто далеко ще було до нинішнього рівнд всезагального
знаннА про перебіг як дожовтневої, так і пожовтневої
історії нашої країни.
Дзюба завжди охоче сприймає усі позитивні імпульси, що
йдуть "згори”, від керівників держави — бо опертя на ці імпульси
в наших умовах дає можливість успішніше відстоювати прогресивні
зміни.
У видавництві "Радянський письменник" (Київ) випадково збереглася
заявка І. Дзюби, в якій він пропонує внести до пляну 1966
року книжку своїх літературно-критичних статтей "Талант починається
з правди". До неї мали ввійти статті про твори Григорія
Тютюнника, М. Стельмаха, О. Гончара, Л. Первомайського, Ірини
Вільде, Ю. Мушкетика, А. Головка, Василя Голобородька, Г. Колісника.
Але плян 1966 року був уже для нього закритий. 1971 р.
на з'їзді письменників України в доповіді "Проблеми і завдання
критики" Л. Новиченко висловив задоволення з приводу того, що
181