Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

фльоти 22 листопада 1917 p.: "Зараз ми спостерігаємо національний
рух на Україні і ми кажемо: ми безумовно стоїмо за
повну і необмежену свободу українського народу".16 Здавалося б,
український народ мав всі законні підстави для утворення незалежної
національної держави. Але ці законні підстави увійшли в
суперечність із програмою партії більшовиків, метою якої була
боротьба за с о ц іа л із м . Звідси і заява Леніна про те, то пролетаріят
Радянської Росії простягне "братерську руку українським
робітникам і скажемо їм: разом з вами ми будемо боротись
проти вашої і нашої буржуазії",17 навіть якщо ця боротьба протилежна
волі українського народу, яка відбилася в анкеті ЦК
РСДРП(б), розісланій всім місцевим більшовицьким організаціям з
метою виявити наслідки виборів в Установчі збори. У відповіді
на питання анкети про особливості життя луганські більшовики
повідомили: "Живемо в Україні, де нас гонять, кажучи: «Геть
з нашої хати», має бути багато неприємностей".18 Для чого ж
простягувати братерську руку українському народові всупереч
його волі Для того, щоб створити "соціалістичний союз трудящих"
двох країн. Такий союз, на думку Леніна, відповідатиме
корінним інтересам пролетаріяту, революції. Інтереси революції,
інтереси робітничої кляси — ось найвищий закон. А цей
закон вимагає суворої боротьби проти контрреволюції.19 Таким
чином більшовицька партія, як панівна партія, вводила в свою
політику подвійний стандарт: з одного боку проголошувався
формально демократичний декрет про право народу на самовизначення,
а з другого — він відкидався найвищими інтересами
революції, які формувалися в ЦК РСДРП(б). Цей подвійний стандарт
з повною відвертістю виявився у відповіді Я. Свердлова на
звернення українських більшовиків до ЦК РСДРП(б) в листопаді
1917 р. дозволити їм називатися соціял-демократичною робітничою
партією України. "Утворення особливої партії української, —
відповідав Я. Свердлов, — як би вона не називалась, яку б програму
не приймала, вважаємо небажаним. Пропонуємо тому не
вести роботу в цьому напрямі. Інша справа скликання крайового
з'їзду чи конференції, яку б ми розглядали, як звичайний обласний
з'їзд нашої партії... Така наша точка зору на порушене вами питання".20
Звідси однозначно випливало, що якщо національний
рух входив у суперечність з найвищими інтересами революції,
с о ц іа л із м у , то він ставав контрреволюційним і з ним необхідно
було вести сувору боротьбу. Один з керівників київських більшовиків
Є. Бош у своєму виступі на обласному з'їзді РСДРП(б) з
груднл 1917 р. говорила з цього приводу: "В епоху фінансового
капіталу національний рух перестав бути революційним. Він перестає
бути народним. На Україні він не є народним... Як тільки
скинуто було національне гнобленнА, буржуазіл стала вести бо­
130