Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

головах цілковитий хаос. До останнього часу були закони, котрі, як звичайно,
не дотримувались. При чому не дотримували їх ані люди, які нам
не подобаються, ані ті, які нам подобаються. І лихе, й добре робилося
мов би в обхід закону, а регулювалося все ідеологічними заборонами,
які, на відміну від законів, були дієвими (Советская культура, 17 лютого
1990). І далі: Сьогодні, коли тоталітаризм якщо не пішов, то потіснений, ми
стикаємося з людським типом, який при всій ненависті до тоталітаризму у
своїх повсякденних звичках і нормах поведінки виявляє зформованість,
запрограмованість саме тоталітарними умовами життя.
У тій же газеті (до речі, теж досить офіційній, оскільки видається
ЦК КПРС), окрім С. Аверінцева, за круглим столом під назвою
"Політика і культура” виступали також фізик-теоретик А.
Шабад, що був свого часу довіреною особою академіка Сахарова,
та історик С. Станкевич, народний депутат СРСР. їхні ключові
висловлювання, гадаю, варто навести, оскільки вони засвідчують
добре розуміння радянськими інтелектуалами суті проблеми, а
водночас і певну загальниковість та неконкретність в усьому, що
стосується шляхів її вирішення.
Наше нове громадянське суспільство справді народжується у незліченних
конфліктах — с о ц іа л ь н и х , економічних, політичних, — стверджує
С. Станкевич. — У цьому зв'язку нам потрібна, коли хочете, реабілітація
конфлікту. Тривалий час уся офіційна пропаганда була збудована на тому,
що серйозних конфліктів, у яких сторони заперечували б одна одну, у нас
взагалі бути не може... Конфлікт розглядався як щось неймовірне, аномальне,
як наслідок чиїхось підривних дій... А тим часом гостро відчувається
потреба саме у цивілізованому конфлікті, у певній "культурі незгоди”.
При чому ’’культура незгоди” має бути притаманна обом сторонам. Скажімо,
влада повинна любити своїх опонентів, плекати їх — адже зникнення
опонентів чи їх здрібніння неминуче веде до деградації самої
влади. На жаль, покищо конфліктуючі сторони дбають не про зняття, а про
підтримання конфлікту.
Мабуть, не вперше в історії російського суспільства, — стверджує А.
Шабад, — спостерігається духовна криза. І, природно, виникає зразу тенденція
— звернутися до коренів, до минулого, пошукати — чи нема там
чогось, на що можна спертися і що варто відновити й відбудувати. Але це
лише найпростіша частина шляху — згадати минулий досвід. Тепер уже
ясно — цього недосить.
Звичайно, нашому суспільству цю першу половину шляху треба обов'язково
пройти і якомога скоріше, щоб виробити і ствердити нормальні духовні
цінності. Проте необхідно, на мій погляд, звертатися й до культур
інших цивілізацій, крім нашої Звичайно, Сергій Сергійович (Аверінцев) має
рацію: покладатися на релігію в цій ситуації не можна,10 це не вирішить
усіх проблем.
161