Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Поворот до примітиву був неоднозначним і відбувався на різних
рівнях освоєння колишніх надбань народів — від їх елементарного
пристосування, тобто стилізації, — до найвищого: осмислення
духовної природи давньої творчої культури і розвитку її мови на
новому витку суспільства.
Прапороносцями революційних відкрить в мистецтві були П.
Пікассо й О. Архипенко. Але революція починається не з
прапороносців — вони лише уособлюють поступ, що народжується
широко й повсюдно.
Від П. Пікассо, А. Матіса, К. Малевича, О. Архипенка та інших
піонерів мистецтва XX століття, котрі започаткували кожен свій
індивідуальний метод пластичного мислення, відштовхуючись від
древніх мистецьких традицій різних народів, Михайло Бойчук,
можливо, не менший за маштабами й енергетичним полем
особистости, відрізняється етичною концепцією, в підґрунті якої
лежить ідея служіння своєму народові.
Україна, розщеплена навпіл, позбавлена державности,
затиснена в лещата окраїнних комплексів, потребувала титанів...
Михало Бойчук вийшов з найглибших низів західньоукраїнського
селянства періоду австро-угорського володарювання і з
небувалою, титанічною силою попрямував до вершин світової
культури. Первісток убогої сухотної хати з берегів Гнилої Рутки, що
привела на світ ще восьмеро слабкогрудих дітей, Михайло, син
Леонтія, одідичив їх спрагу життя: забрав собі родову селянську
стійкість й шалену працездатність, сконцентрував талан, всосав
тривні соки рідної землі.
До 16 літ я був на селі. Пас корови й вівці, — записано за М. Бойчуком
у травні 1910 р.1 — Маємо там, в Теребовельщині, наче досі князівську
культуру, передевропейську на чисто національному українському ґрунті.
Обряди грають найбільшу ціну в селянському життю: коляди, веснянки,
щедрівки тощо. Я зріс на цих впливах, кохаючись у співах. Найбільш з цього
запозичив я духових скарбів. З дитинства любив малярство. Хотів
поучитися. Але не знав, не чув зовсім про якібудь малярські школи. Хотів
пізнати краски. Шукав церковних малярів, які б мені усе показали. Та не
міг знайти. У 12 років життя я зрозумів, що як не допоможу собі чимсь сам
у любому напрямі, то зостануся навік хліборобом. Упав на думку сільський
учитель, який мене більш розумів. Він намислив оголосити в часописах, що
є такий хлопець, здібний до малярства або до вирізування на дереві. На
поголоску газети відкликнувся Юліян Панкевич (бідний тепер збожеволів).
Він писав, щоби мене не віддавали нікуди, а почекали на нього. В тій хвилі
він якраз заложив "Товариство для розвою руської штуки” у Львові. Там я
одержав перші науки малярства. їхав до Львова один священик, і я з ним
поїхав. Було мені тоді вже 16 років. Коли я їхав туди — хотів лише
побачити, але потім нізащо не хотів виїжджати. Священик цей (Дяків) дав
78