Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

перевершила слабість своєї статі і всю нерішучість, загинувши у
правдивій розпуці.
Мій трагічний кінець, певно, змусив би тебе часто про мене
думати. Згадка про мене була б тобі дорога, незвичайність такої
смерти, певно, діткнула б тебе. Чи смерть справді не була б
ліпшою, ніж становище, в яке ти мене штовхнув Прощай, я воліла б
ніколи тебе не знати!
Ах, це знову брехливе почуття: я зовсім добре знаю, коли тут
пишу, що волію бути нещасною в коханні до тебе, ніж щоб я ніколи
не мала тебе побачити! Отож я не нарікаю і задоволена своєю
лихою долею, якщо ти не забажав зробити її кращою.
Прощай, обіцяй ніжно за мною жаліти, коли б я мала вмерти з
журби, щоб вірність моєї любови принаймні забрала тобі любов і
радість до всього іншого. То була б мені достатня потіха, бо коли я
мушу раз назавжди тебе зректися, то принаймні не хотіла б нікому
іншому тебе залишити. Бо чи не був би ти надто жорстокий, щоб,
послужившись моєю розпукою, появитися перед іншою жінкою ще
люб'язнішим і показати їй, що ти спромігся надхнути найглибше
кохання світу
Прощай ще раз. Ці листи, що пишу тобі, надто довгі. Я тебе
завсім не ощаджую, пробач. Надіюся, що здобудешся на достатню
вибачливість для такої нещасної, немудрої істоти, яка, як знаєш, не
була такою, поки тебе не покохала. Прощай! Думаю, що надто часто
говорю про нестерпне становище, в якому я тепер опинилася, але я
дякую тобі з глибини свого серця за розпуку, в яку ти мене кинув, і
в мене тільки огида до світу, в якому я жила, поки тебе пізнала.
Прощай! Не минає ні хвилини, щоб моє кохання не зростало.
Скільки я маю тобі ще сказати...
Переклала з португальської Віра Вовк
Роб єрт Фрост
НЕПРОЙДЕНИЙ ШЛЯХ
Шляхи два у жовтім ліску розійшлись,
І жаль, що двома не міг я іти
В мандрівку одну, і довго спинивсь,
Глядів за одним я далеко кудись,
Аж поки у підлісок він не скрутив.
Та іншим шляхом, теж добрим, пішов,
А може, навіть і кращим із них,
На ньому траву я і свіжість найшов,
11