Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

демократичній основі найширший бльок перебудовчих сил — від
радикально мислячих комуністів до недавніх "дисидентів", членів
Української Гельсінкської Спілки, ідо ше в середині 70-их років
почала нерівну боротьбу з тоталітарним режимом. Обстоюючи ідею
національної емансипації й будівництва суверенної української держави,
Рух водночас не наполягає на цілковитому розриві зв'язків
між радянськими республіками, вважаючи, що варіянт радянської
"співдружности націй” — на зразок Британської — міг би однаково
задовольнити і сепаратистські жадання неросійських народів, і
імперські амбіції росіян. При цьому Рух з великою толерантністю
ставиться до прав і потреб національних меншостей на Україні,
всіляко підтримуючи їхні національно-культурні товариства — так,
за сприянням Руху в ряді міст України було створено вірменські,
єврейські, польські, грецькі, навіть асірійське товариства,
відновлено синагогу і польський театр у Львові, активісти українського
Руху і литовського Саюдіса забезпечили охорону учасників
єврейського конгресу у Москві від пікетерів "Памяти”. Не переповідаючи
тут програми Руху (див.: Сучасніст ь, 1989, ч. 12), зазначимо
лише, що вся вона досить послідовно зорієнтована саме на
відродженні громадянського суспільства на Україні, створення чи
відновлення найрізноманітніших незалежних від держави інституцій.
Хоч Рух і не здобув необхідної більшости місць у парляменті України
(нагадаємо, що до виборів Рух залишався незареєстрованою
організацією, отож не міг висувати своїх кандидатів безпосередньо),
все ж його успіх на березневих виборах відзначено як у
радянській, так і зарубіжній пресі. Можна сподіватися, що на наступних
виборах, які відбудуться через п'ять років, Рух остаточно зміцнить
свої позиції, зформує власний демократичний уряд і завершить
національну емансипацію та формування громадянського
суспільства, задекляровані його програмою.
Зрештою, на Західній Україні цей процес може завершитися
вже найближчим часом. Єдина (хоч і надзвичайно складна)
проблема, яку лишається вирішити західньоукраїнським
демократам, що мають абсолютну більшість у місцевих Радах, —
це зліквідувати реальне двовладдя, що існує в СРСР здавен, а
точніше — одновладдя партійних органів, що існувало донедавна
і що лише тепер починає доповнюватися паралельною владою
більш-менш незалежних виборчих Рад. Хоч Горбачов і закликає
своїх партійних князьків передати цю владу у довірених їм вотчинах
Радам народних депутатів, добровільно "передавати" владу,
зрозуміло, ніхто не збирається, оскільки йдеться, крім усього, ще й
про численні номенклятурні привілеї. Питання, отже, стоїть так: чи
зуміють місцеві Ради відібрати владу у партійного апарату і тим
самим урівняти Комуністичну партію з іншими партіями та громад­
171