Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

хвилювали на той час. У багатьох виставах Курбас розмірковує
над проблемами влади, героя, юрби і героїчних діянь. На
порозі "великого перелому” 1929 року український режисерноватор
розгортає у шіллерівському спектаклі картину переродження
прогресивних республіканських ідей, морально-психологічну
драму роздвоєння революціонера. (”І тепер я маю одне тільки
право: нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє
власне «я». М. Хвильовий "Я").
Відчуваючи відверту антипатію до культу сили, тиранічної
влади, яка будується на демагогічних перекручуваннях високих
ідей, Курбас з захопленням дивиться на Фієско-бунтаря, але засуджує
Фієско-владолюбця і відстоює аскетичне щире республіканство
Веріни, спрямоване на загальне добро і суспільну рівність. У спектаклі
театру "Березіль" протистояли один одному два герої —
реальний та ідеальний. У привабливому Фієско засуджувалося
честолюбство і владолюбство, а в суворому Веріні оспівувалося
самовідречення і беззавітне служіння народові. (Зауважимо, що у
виставі була пом'якшена ідейна колізія між "елінством” та "назарейством",
розроблена Шіллером на рівні трагічного конфлікту
Фієско й Веріни. Революціонер Фієско-О. Сердюк, зважаючи на
об'єктивні умови заради власних інтересів, перетворювався в
"реального політика”, насправді — перероджувався. Борючись з
тиранією Джанетіно Дорія, він не міг запропонувати народові
нічого, крім нової тиранічної влади.
Оскільки Україна не мала політичної державної самостійности
після 1654 року (за вийнятком недовгого існування УНР), зловісна
тема боротьби за королівську владу, властива шекспірівському
М акбєтові, була для неї неактуальна. Тема повстання сприймалась
набагато гостріше, як і тема зради своїх співвітчизників, товаришів
по зброї. В Т а р а с і Бульб/ Гоголя, П о л т ав і Пушкіна,С а в і Ч а л о м у
Карпенка-Карого, Б о г д а н і Х м е л ь н и ц ь к о м у Корнійчука серед інших
розглядаються трагічні колізії зради, відступництва й переродження.
Фієско в тлумаченні театру і виконанні Леся Сердюка —
герой, а не характерний персонаж. Актор будував ролю на грі надмірних
сил і різних якостей свого персонажу. Приваблювала невгамовна
життєва енергія Фієско, захоплювала ризикована сміливість
його задумів і вчинків. Але поряд з Веріною-Данилом
Антоновичем він програвав, бо, як писала Марина Цвєтаєва, "є
сила більша за чари — святість". Сердюк "грає Фієско, як спокійного,
хитрого, розумного честолюбця з полум'ям у грудях і
посмішкою на вустах, — читаємо в газеті Х а р ко в ски й пролет арий з
13 листопада 1928 року, — честолюбця, який переповнений
думкою про особисту владу..., іде до задоволення своєї пристрасте
Йому протистоїть Антонович-Веріна, політик-ідеаліст, який
124