Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

коли один із Найосяйніших стояв при звичайних дверях
(юнак юнакові, коли той цікаво визирнув).
Якби із-за зір смертоносний архангел
ступив один крок у цей напрям, тоді, стрепенувшись високо,
вбило б нас власне серце. Хто ви такі
Ранні удалі, розпещенці всесвіту,
пасма гірські, світанкові шпилі всього створіння,
пилок цвітучого божества,
устави світла, аркади, сходи, престоли,
простори із створінь, щити всіх розкошів,
повстання захопленого чуття, і поодинці, знечев'я,
свічада, які набирають у власне обличчя
красу, що відлинула.
Ми минаємося відчуваючи. Ах!
Ми видихаємося: від ватри до ватри
слабше відгонимо. Хтось, може, каже:
так, ти йдеш мені в кров, ця кімната, весна
тобою наповнені... Даремне, він не спроможний
нас зупинити, ми никнемо в ньому й довкола.
А тих прекрасних, — хто їх затримає Завжди лежить
злуда на їхнім обличчі, та й кане. Як роса з ранніх трав
випаровує наше із нас; як теплб
з гарячої страви. Усмішко, куди ти О, піднесений зоре!
Знову хвиля гаряча втікає від серця.
Горе мені: таки ми існуємо. Чи всесвіт, що в ньому ми танемо,
нами смакує Чи ангели ловлять
тільки те, що від них відлинуло,
чи часом, як через помилку, є одробина
нашого з їхнім єством Чи ми замішані
в їхні риси, наче незловне в обличчя
вагітних жінок Вони не бачать того в крутіжі
повороту до себе. (Як їм помітити)
Коханці могли б, якби вміли, в нічному леготі
говорити предивне. Бо здається, що все утаємнює нас.
Дивися: дерева існують, будинки стоять,
що їх ми заселюємо; ми тільки поруч
минаємо, наче повітряний обмін.
Усе згідне в тому, щоб нас замовчати:
напів як сором, напів як невимовну надію.
Коханці, вас, що в самих собі вистачальні,
питаю про нас. Ви берете себе. Чи маєте докази
7