Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

звану "організовану харківську громадськість" — фактично інтернували.
Посадили за колючий дріт під підсилену варту: ні в
табір, ні з табору — нікогісінько, навіть пошта не доходила. Задум
був, можливо, непоганий: відгородити людей, що за них ішли постійні
суперечки, від зазіхань репатріяційних комісій. Але як той
задум здійснили!
В листопаді харків'яни повернулися в Герсфельд: зимувати в
дерев'яних бараках без опалення в Герфі не було як. І тут
виявилося, шо клопіт з репатріяцією не скінчився. Недарма сказано
у брошурі: "Країна Рад ні на хвилину не забувала своїх синів і
дочок". В мене зберігся лист від Оксани Буревій з датою 29 березня
1946 року. Ось уривки.
Вчора й сьогодні у нас розгортаються страшні події. З'явилося військо,
шоб забрати людей за списком, що його сюди прислали совєти. Наші
сказали, що робитимуть опір, що добровільно нікого не видадуть. Тоді на
подвір'я в'їхало кілька великих машин з солдатами, 4 танкетки, сила
малих джіпів. Будинок оточили кількома кільцями. На території (табору)
було 500 солдатів. (Місцеві німці згодом говорили, що в часі війни на
Герсфельд наступало менше американського війська, ніж на малий табір
неозброєних українців). Люди збіглися в коридор на другий поверх.
Спустили залізні заслони, забарикадували шафами двері. Почався штурм.
Коли солдати зірвали двері й пробилися через барикади, люди збилися
посередині коридору, міцно обнялися, матері підняли дітей на руки,
зчинився страшний крик. Солдати стали по одному одривати людей від
гурту й заганяти до кімнат. Тоді вся маса вскочила в кімнату Дубровських,
забарикадувалася там, одкрила вікна на двір і несамовито кричала аж до
кінця операції. У вікна викинули чорний прапор — SOS — виставили ікони,
дітей.
Дві з половиною години продовжувався опір. Багатьох сильно побито:
Ф. П. поламано ребра; Чалишева ранили прикладом у голову; дружину
Демчика вдарили в живіт. Набрали три машини мужчин (43 особи) і повезли
в супроводі танків і легкових машин. Сьогодні почали перевіряти і
відпускати. Затримали лише Підгайного і ще трьох хлопців. Страшне те,
що комісія цілком не орієнтується у внутрішній політиці совєтів. Вони так
спокійно приговорюють людину до повороту, не розуміючи, що це на
смерть.
*
Герсфельдські події не були винятковими. Полювання на
радянських громадян відбувалось повсюдно. Можна наводити
десятки й десятки фактів, як люди викидалися з вікон, вискакували
з потягів, кінчали самогубством, аби тільки не вертатись
додому. Добре схопив почуття втікачів Самчук: "Не кари, не
197