Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

КПРС, головний редактор Правди Іван Фролов: "Пропозиція розпустити всі
республіки суперечить принципам радянського альтруїзму (!). Люди, шо обстоюють
ідею незалежности, не розуміють самої суті російського характеру.
За Достоєвським суттю російської душі є співпереживання, співчуття до
всіх і кожного. Марксистське вчення, яким ми керуємось, ґрунтується на
принципах інтернаціоналізму і дружби між народами. Радянський Союз
утримує контроль над національними окраїнами виключно з гуманних
міркувань”. (Цит. за Insight, May 19,1990, стор. 13— 14).
18. Безумовно, історія завжди була небезпечним предметом для будьякого
тоталітарного режиму: "непередбачуваність” не лише майбутнього,
а й минулого блискуче спародійована, як ми пам'ятаємо, Дж. Орвеллом
у романі 1984 (вперше в СРСР перекладений три роки тому, Всесвіт,
1988, ч. 4). Політична, економічна, ідеологічна криза, яку переживає сьогодні
радянське суспільство, справді великою мірою є результатом
багатолітнього фальшування історії в цій країні. ’’Суспільство чи інша спільність,
шо прагне керувати собою, має неперервно отримувати повний потік
інформацій трьох видів: поперше, інформацію про довколишній світ;
подруге, інформацію про минуле — з найширшим спектром різноманітних
сигналів та їх рекомбінацій; і, потрете, інформацію про себе та
свої власні частини. Якщо хоч один із цих потоків на довший час переривається
— чи то утискуванням інформації, чи то її засекречуванням, суспільство
робиться некерованим, як блукаюча частка. Вона втрачає контроль
над своєю поведінкою, тобто поведінкою не лише своїх частин, а й свого
центру”. (Karl Deutsch. The nerves of Government. New York, 1966, стор. 129).
У випадку України маємо, однак, не просто фальсифікацію історії, а
її цілковиту елімінацію — української історії мов би й зовсім не було, а та,
шо була, — не була, власне, українською, а лише периферійно-російською.
19. Це питання досить ґрунтовно з'ясоване академіком Грушевським
ше наприкінці минулого — на початку нинішнього століття. Через цю
ґрунтовність його твори, очевидно, й були заборонені в СРСР — як,
зрештою, й твори багатьох інших вчених. Лише недавно вони повернуті із
бібліотечних "спецхранів”, розпочато також їхню публікацію. Тим часом за
кордоном твори Грушевського завжди високо цінувалися. "Його блискуча
Історія України-Руси стала наріжним каменем українського сепаратизму, —
писав півстоліття тому американський дослідник В. Аллен. — Він успішно
показав, що «Україна-Русь» є чимось цілком відмінним від «Московії».
Згідно з цією тезою, Київська Русь була колискою «України-Руси», тим
часом як Російська держава, шо пізніше утворилася довкола Новгорода й
Москви, жодною мірою не була правдивим спадкоємцем Києва” (W. Е. D.
Allen. The Ukraine: A History. Cambridge, 1941).
178