КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф незалежної України
ризик залишитися незрозумілим і перспектива тішитися до наступної постановки
(а може і до кінця віку) своєю незрозумілістю та плекати власну «елітарну»
нереалізованість та незатребуваність.
* * *
Стрімка інфляція 1993–1996 років, розвал системи національного кінопрокату,
розгортання тіньового ринку відеокопій (переважно «піратських»
дублікатів імпортної продукції) остаточно підірвали основи окупності
вітчизняного кіно. Якщо за часів перебудови навколо кіно утворилась атмосфера
піднесення; активно створювались приватні студії (на початку 1990-х
тільки по Києву було зареєстровано близько 80 студій різної форми власності,
діяльність яких передбачала створення кіно- або відеопродукції), то
на схилку ХХ ст. ейфорія змінилась станом, наближеним до депресивного.
Ентузіазм кіномитців у боротьбі за творче звільнення був жорстоко придушений
диктатом ринку (до того ж поки — нецивілізованого). Врахування
комерційного фактора поступово прийшло на зміну ідеологічному замовленню:
зірвавшись з однієї «шворки», митці відчули тиск іншого зашморгу.
Почалась істерична «орієнтація на глядача». Втім, як відомо, продовженням
недоліку є певні переваги. Манка перспектива повернення через кінотеатральний
прокат грошей, витрачених на кіновиробництво, сприяла оживленню
«глядацького», насамперед жанрового кінематографа. Парадокс полягав
у тім, що «комерціалізація» вітчизняного кіно відбувався майже паралельно
з руйнацією інфраструктури національного кінопрокату.
До середини 1990-х років багатовекторність кінематографічного пошуку
значно звузилась, а на зміну великій кількості стрічок (зараз не йдеться
про їхню художню якість) прийшов період малокартиння. Криза малокартиння
середини 1990-х інтерпретувалась навіть як «смерть кіно» в Україні.
На щастя, така оцінка виявилась перебільшеною. Хоча функціональна криза
насправді охопила вітчизняне кіно.
Було б помилкою стверджувати, що єдиною причиною млявого перетікання
кінопроцесу став принцип залишкового фінансування галузі.
Перехідний період виявив дефіцит нових ідей, недосконалість законодавчоправової
бази, а також ментальну неготовність творців фільмів до радикальних
змін на шляху від звичної монополії держзамовлення до більш прогресивної
продюсерської системи.
Поступово склалась парадоксальна ситуація, при якій навіть ті нечисленні
фільми, що створювались у період вітчизняної кризи «малокартиння»,
продовжували активне існування переважно у вимірі кінофестивалів та кінознавчих
досліджень, оскільки екрани кінотеатрів були захоплені зарубіжни-
103