КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Сценарій цієї стрічки про, здавалося б, нешкідливі забави взагалі був вирішений
як побутова комедія. Трилогія замкнулась, викриваючи порочність системи,
у якій неможливо існувати по законах звичної логіки.
Згодом режисер відчув, що час змінився, наступив етап, коли доведеться
шукати нову нішу для творчого самовияву. Наступила «епоха серіалів». Олег
Фіалко згадує, як після роботи над телесеріалом «Казанова мимоволі» отримав
замовлення від телеканалу на фільм «Діви ночі»: «За радянських часів я
був членом партії, проте не зняв жодного пропагандистського фільму. А тут
— фільм про повій. На кого має бути орієнтована така стрічка? У намаганнях
знайти обґрунтування теми, виник концептуальний хід. Показати, як герой,
повернувшись з Америки і побачивши свою колишню дівчину у борделі, під
тиском проблем та доволі небезпечних ситуацій зростає в мужчину. Він рятує
свою жінку і сторонню маленьку дівчинку, ніби доводячи просту істину: якщо
хочеш створити добро, зроби його, бо можеш і не встигнути — дихання
не вистачить». Виявити «формулу кохання» режисер намагається і у новому
проекті «Садівник», що нині знаходиться у роботі. Цього разу це любов
40-річних, що зароджується у ситуації цинічного розіграшу.
З незмінним професійним сумлінням режисера кіно підходить до роботи
у телесеріалах Вячеслав Криштофович, на особистому рахунку якого такі
телевізійні «саги», як «Під дахами великого міста» (2002, 8 серій), «Право
на захист» (2003, 12 серій), «Я тебе люблю» (2004, 10 серій), «Непрямі докази»
(2005, 8 серій), «Дім-фантом у посаг» (2006, 5 серій), «Саквояж із світлим
майбутнім» (2006, 5 серій).
Взагалі ж то телевізійний серіал вочевидь слід розглядати в іншій системі
художньо-естетичних координат. Завданням будь-якого медіапроекту є
кодування і перетворення відомостей про реальний світ з метою створення
на їх основі теоретично впорядкованої системи знань — спрощеного симулякру,
адаптованої моделі буття, максимально придатної для «вжитку».
Моделюючи певний сурогатний образ світу, саме телебачення, останнім
часом все потужніше впливає на «самовизначення» індивідуума в полі культури.
Цей феномен пов’язаний з поширенням серіального «буму», що перетворив
телеекран на систему безперебойного постачання «стереотипів існування»
— вірогідних моделей для наслідування в реальному житті. Отже,
зазвичай в медійних проектах маємо справу радше з соціокультурною сферою,
аніж з матеріалом високого мистецтва. Загальновідома підвищена увага
серіалів до дріб’язкових проблем повсякдення з сюжетним дайджестом мелодраматичних
ситуацій; зацікавленість молодіжними питаннями, що пов’язані
із проблемами статевого дозрівання та необхідністю соціалізації; в останні
роки чільне місце не телеекрані посів «криміналітет» — наслідки «великої
188