КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Дмитра Лавриненка, що сам став продюсером картини, яку присвятив своїй
матері. В фільмі задіяно хроніку Держфільмофонду Росії, Центрального
архіву кінофотодокументів Росії, а також фрагменти з фільмів «Велика
Вітчизняна війна» (Р. Кармен), «Суд іде» (І. Копалін), «Битва за нашу
Радянську Україну» (О. Довженко). Використана музика: Скрябін,
Чайковський, Канчелі, а також Youkali Tango Курта Вайля у виконанні The
Armadillo String Quartet. Поєднання класики з сучасними ритмами, чорнобілого
та кольорового зображення, сполучення в одному кінотексті автобіографічних
роздумів людей різних епох та фактажу, зафіксованого «кінооком»,
— матеріал, який з часом не втрачає вражаючої дії.
До категорії претензійного кіно належать фільми типу «Легка» Лізи
Кандаурової. Складається враження, що автори за зарозумілістю екранної
оповіді намагаються приховати відсутність професійної майстерності, різною
мірою вміло імітуючи елітарність. Дівчина, забравши з офісу якісь папери,
вирушає на червоному авто до засніженого лісу, де зустрічає юнака, що
вигулює двох коней. Залишивши кабіну свого «залізного мустанга», дівчина
сідає верхи та мчить галопом навипередки з новим знайомим. В фіналі герої
зосереджено дивляться у вогонь, де догорають залишки паперів (вочевидь
той самий компромат, що героїня прихопила з свого робочого кабінету
задля «знешкодження»). Гадаєте, про що цей фільм? В анотації читаємо:
«Молода жінка-підприємець опиняється у важкій і небезпечній ситуації,
обумовленій жорстокою перевіркою контролюючих органів…». Варто було
б зазначити корисність каталогу, бо іноді саме з анотацій дізнаєшся, що ж
саме насправді відбувається на екрані, у чому полягає смисл авторського
меседжу. Втім, часом читаєш ефектно сформульований анонс і ловиш себе
на відчутті, що фільм про дещо інше. Приміром, як в роботі Олени
Максименко «Я тебе відчуваю». Із смогового серпанку з’являється трамвай,
зупиняється, і знову в путь — мелькають стіни будинків, мереживо шпал, їх
ритмічні перетини нагадують зорову симфонію рейок з авангардних експериментів
Абеля Ганса (в картині «Колесо»). У трамваї, «прибуття» якого
організувала Олена Максименко, — надміру пасажирів (чим цілком виправдовується
заявлена назва). Натомість з анонсу з’ясовується, що незручності
пасажирів тут ні до чого — цей фільм про стресовий стан самого трамваю.
На жаль, за 15 років відсутности прокату традиція знімати авторське
кіно поступово трансформувалась у звичку авторів створювати кіно «для
себе», мовляв, все рівно його ніхто не побачить, окрім фестивальної публіки,
якщо пощастить. Вихідна орієнтація на фестивальне існування призводить
до появи фільмів, не розрахованих на широкий глядацький загал. Подейкують,
що незабаром ситуація зміниться: вимога дотримання квоти національного
198