КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
піаніста, про їх щасливе весілля, коли сусіди розкрили двері своїх кімнат,
щоб гуляти усім дружним двором. Свято, так свято! Подвір’я було усипане
квітами, але про це вже ніхто не пам’ятає, оскільки нема кому згадувати:
«Вони були такі щасливі, і… померли в один день».
«Померли в один день» — традиційно-казковий фінал для історії вічного
кохання — в картині набуває несподіваних трагічних обертів: «і всі гості
теж померли в один день». Тільки тут осяянням спалахує розуміння того,
хто вони, ці люди, герої розрізнених оповідей, що жили в затишних двориках
нашого міста.
Глядач майже фізично відчуває, як обривається щасливе життя, а за
ним — війна, репресії, Бабин яр. Так з окремих деталей, спогадів, асоціацій,
фрагментів світлин, наче самопороджуються спогади, ширяться, збільшуються,
перетворюючись на лавину емоцій. А тихе звучання розрізнених
історій поєднується в єдину пронизливу мелодію, подібно до того, як окремі
скульптурні постаті, що блукали просторами різних двориків і оповідей,
вишукуються в довгу, нескінченну чергу. Беззахисні оголені людські фігури
— мовчазні, безпафосні, закам’янілі у цій колійці, набувають фатального
змісту, семантики, забарвленої містким поняттям «холокост». «Пам’яті
тих, хто загинув в Бабиному яру присвячується», — сповіщає фінальний
титр.
Аби краще зрозуміти задум автора, видається доречним навести далі
фрагмент інтерв’ю, що його автор книги взяла у Юлії Лазоревської після
прем’єри фільму «Без пафосу» для часопису «КІNО-КОЛО».
На думку Юлії Лазоревської: «Кожна людина має знайти свій простір,
місце, де зможе відчути себе адекватною. Тільки-но я уявила, де б могли жити
мої персонажі, я знайшла ці місця. Оскільки я люблю Поділ, я і оселила їх там
— Цікавого, Лахмітника, Стареньку, що задрімала, і самого Скульптора, який
з піщаника робив всі ці дивні фігури своїх сусідів… Я прагнула вмістити моїх
персонажів у те середовище, в якому вони реально могли існувати. На жаль,
цей колоритний обшир вже практично зник з карти Києва. Під час фільмування
траплялися містичні речі: не встигали ми провести зйомки у старих двориках,
як на цих місцях починалися ремонтні роботи, нове будівництво абощо.
Отже, ми фіксували світ, який зникав просто на очах. Хотілося продовжити
ще на якусь мить людську пам’ять. Утримати магію часу, що минувся. З подробиць,
запахів, нюансів опредметненої пам’яті реконструювати тонку субстанцію,
насичену своєрідним духом, характерною атмосферою.
Примуси, ночви, мереживні серветки, більд-апарати, панчохи з фільдеперсу,
штапельні сукні — речі нехитрого побуту людей, що жили скудно, але
дружно.
166