КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
Реанімація традиційних цінностей
родинного буття
У доволі парадоксальний спосіб звернення до пріоритетів родинного життя
відбувається у фільмі Кіри Муратової «Чеховські мотиви» (2002, спільний
проект Росії і України).
В основу картини покладено два маловідомі твори А. П. Чехова «Важкі
люди» і «Тетяна Репіна», проте над літературними мотивами виразно домінують
суто режисерські інтонації. Дивовижне поєднання чехівської прози
і муратівської стилістики створює незвичайний світ часу, що зупинився,
в якому деталі побуту ХIХ ст. органічно сплетені з прикметами дня сьогоднішнього.
Тексти класика дописані і домислені, доповнені чисто муратівським
умінням довести дивність людську до абсурдної межі.
Цього разу світ фільму Кіри Муратової центрують два топоси — храм
і хутір — сакральне і буденне. Мешканці хутора чинно заучено повторюють
молитви за традиційними сімейними обідами, але при цьому, як видається
на перший погляд, замість любові до ближнього відчувають роздратування,
не бажання і невміння слухати один одного. Постійна причина сімейних розбратів
— жадність і дріб’язковість. Насамперед — скаредність отця сімейства.
Змучені нав’язливими ритуалами повсякденності, люди кричать до несамовитості,
і при цьому не чують один одного, перетворюючи діалог на сум’-
яття одночасних монологів.
Не допомагають гармонізувати буття цієї сім’ї мудрі життєві повчальні
сентенції альтруїстичного характеру, що розвішені всюди. Персонажі їх
просто не бачать, оскільки сидять за столом, немов у театрі, обличчям
до глядача, отже всі душерятівні вислови, а також ікона у червоному куті
кімнати і портрет Антона Павловича Чехова на стіні, опиняються незмінно
за їхніми спинами. Так побудована більшість мізансцен, у яких розгортається
послідовність сімейних конфліктів, інспірованих взаємними докорами
і образами. Смертельно кривдячи один одного, люди не забувають вибачитися
перед кішкою: «Не бійся маленька, ми не на тебе кричимо, ми на себе
кричимо» (незмінну любов до тварин, також можна вважати фірмовим знаком
режисера, що зазнав розчарування в людях).
Сумовите неподобство хуторського життя сім’ї сільського інтелігента,
який звично тиранить численне сімейство, парадоксально складає нерозривну
єдність з сакральним простором храму, куди випадково потрапляє втікач від
батьківського диктату, старший син-студент. У церкві відбувається таїнство
вінчання модного оперного співака з багатою вдовою. Окрім званих гостей —
147