КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Автори фільму, як справжні друзі Параджанова щиро люблять свого
героя. Тому видається закономірним, що практично всі документальні зйомки,
фрагменти інтерв’ю митця вписані в рамочки — бронзовані, золочені,
вишукані. Насправді такий прийом обумовлений низькою якістю безцінних
кіноматеріалів. Вдруковані у своєрідні «каше», кадри виглядають наче ожилі
портрети маестро. А оповідь свідомо не торкається темних боків його життя,
і навіть трагічні виміри подаються в послідовно іронічному ключі.
Три вироки «за сюрреалізм, за те, що бачив соціальний устрій як химеру…»
згадуються лише як привід показити роботи «табірного» циклу.
В оповіді про трагедію та злети незбагненної «карнавальної особистості»
трагічний пафос свідомо нівельовано: «Час від часу Параджанова саджали
за грати. Коли випускали, він знімав фільми. Іноді йому дозволяли знімати,
тоді народжувались шедеври».
Фільм не переобтяжений фрагментами з параджанівських стрічок (лише
кілька уривків з найбільш відомих картин — «Тіні забутих предків», «Колір
гранату», «Ашик Керіб»). Автори, вочевидь, прагнули створити портрет Па раджанова
з мозаїчних уламків різноманітних та незбагненних вимірів його
креативного начала. Адже творчість Сергія Йосиповича — це не тільки фільми,
а й безліч цілком правдоподібних фантастичних теорій, глумливих побрехеньок.
А ще Параджанов неперевершено робив колажі, ляльок, капелюшки.
* * *
За свідченнями друзів, історії та промови Параджанова іноді виявлялися
значно яскравішими за його фільми. Тому викликає лише повагу сміливість
авторів картини, які наважились на екранізацію фантазій митця, збагативши
документальну канву стрічки анімаційними сюжетами, що ілюструють
параджанівські вигадки. Анімація Радни Сахалтуєва та Артема Сухарева,
візуалізувавши фантазійні образи, наче вдихнула в них нове життя. Внаслідок
невичерпного артистизму вдачі, Параджанов постає людиною, яка залишається
режисером всі 24 години на добу, особистістю феєричною, схильною
іронізувати над абсурдом повсякдення, здатною цінувати діонісійську радісну
гру, спроможною перетворити на мистецький витвір мотлох життя, а з
трагізму буття зробити яскраве шоу. Поєднуючи в собі високе й нице, космічне
і комічне, Параджанов видається постаттю бароковою, здатною
до містифікацій та польотів (і не тільки у фантазіях). Фільм, драматургічна
колізія якого міститься у зіткненні неординарної особистості з абсурдною
неадекватністю суспільного устрою, вирішено з парадоксальністю, вартою
параджанівської вдачі: відірвавшись від земної тверді, герой та його анімаційний
двійник наче парять у захмарній царині свободи (документальні
142