КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
дофілософський текст, суть якого у стислому викладенні така: «Душа у дії
має багато форм. Якщо ти любиш життя або занадто слабий для нього,
реальність наповнить тебе наркотиком». Після чого йде попереджувальний
титр: «Total-faken-hit-production», і перед глядачем розгортається опрокинутий
світ, знятий «суб’єктивною камерою», побачений очима приреченого
на смерть висельника, який гойдається догори дригом під мостом. У цьому
світі усе шкереберть. Демонстрацію параноїдальної атмосфери барів, де
панують хвойди «за пільговими тарифами», брутальна лайка та наркотичні
марення, автор споряджає вельми своєрідною «філософією буття»: «Вся
система філософських опозицій — це лише пошук відповіді: мутитися
на самоті чи мутитися разом?» Герої заправляються психоделіками, нюхають,
ширяються, матеряться. Вони обговорюють переваги препаратів, що
«збивають точку зборки», бавляться з свійським песиком на прізвисько
«Віч» та обтяжені лише одним питанням: «Куди зливати?»
Лейтмотив фільму — муміфікована рука з голкою у вені: «АДРЕНАЛІН».
А сам фільм нагадує серію брутальних провокацій. Звуковий простір картини
вартий окремої уваги. За кадром «Совінформбюро» голосом Левітана
сповіщає про хід воєнних подій Другої світової; звучать рапорти з фронтів;
стенограми Нюрнберзького процесу, повідомлення про вибух двох американських
«веж-близнюків», пісні воєнної тематики та інші тексти, значимі
для «колективної душі» співвітчизників. Історія та реальність постають
нав’язливим абсурдом, оскільки «сакральний» звуковий фон цинічно підкладено
контрапунктом під пародії рекламного сміття, «збагачені» хворобливими
«глюками», рефренами та повторами маячливих «осяянь». Їх змісти
виразно демонізовані, переважно богохульного характеру. У кадрі час від
часу виникають понівечені гіпсові фігурки янголів, пси, що роздирають
падаль, асенізатори, які блюють у відхожу яму та ведуть сюрреалістичні діалоги
під «косячок» та смачний мат. Аби випередити всіх у епатажності видовища,
режисер підготував «вбивчий» атракціон — один з персонажів імітує
статевий акт із скелетом доісторичного ящера у вигляді дитячої гойдалки.
Залишається припустити, що такий епатажний образ допомагає авторові
позбутися власних комплексів, фобій та неусвідомлених потягів.
Дія «Цикути» розгортається в «декораціях» Києва. Це наче інший вимір
життя нашого міста. Любителі наркотичного «драйву» теревенять про
«народне Его» на тлі пам’ятника Слави, роблять собі ін’єкції неподалік від
кінотеатру «Жовтень», кладуть хресне знамення біля храму, не випускаючи
«мобілку» з руки, слухають читання Тори в синагозі на Подолі. В картині
переконливо створено образ міста, побаченого очима камери, яка нібито
обкурилась «травки». Київ постає в неочікуваних ракурсах. Операторська
182