КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Дивимось українське
продукту може змусити прокатників залучати короткометражки молодих
до передсеансового показу, а це реальна перспектива дістатися до кінотеатральної
авдиторії. І тут помірковані прагматики, орієнтовані на створення
того, що «піпл хаває», святкуватимуть перемогу. Принаймні тимчасову,
доки не зміняться смакові уподобання споживачів. Відомо, що сьогодні існує
глядацьке замовлення на позитивні емоції. Проте поступово відбувається
зсув у бік відвертої розважальности: «колективне тіло» мас прагне легковажности.
Схоже, найшвидше поширюється це тяжіння серед молодіжної авдиторії,
тому цілком логічним видається збіг зовнішньої кон’юнктури з внутрішніми
мотиваціями авторів, які нещодавно вийшли з віку тінейджерів — тобто
саме у роботах студентів.
До категорії учнівських слід віднести роботи, що мають за мету
не стільки завдання повного самовиразу автора, скільки конкретні учнівські
вправи (з операторської майстерности, режисури, організації звукового
простору, освітлення тощо). Ігровий фільм Олександра Бєляєва «Вася» починається
проїздом: за вікном поїзда — будинки, ритмічний перетин рейок
(один з улюблених візуальних мотивів в роботах студентів Інституту кіно
і телебачення). Дитячий голос за кадром просить: «Папа, розкажи якунебудь
казку». І батько починає оповідь про Васю: «Алкаш був. Жив собі,
майстрував прилади». Далі з’ясовується, що Вася мав досить специфічну
вдачу — був людиною вільною. Вів дивовижне життя. Полюбив він гори так,
що не зміг знайти собі місця серед однакових будинків міста, в колі родини,
і пішов Вася з дому — знов у гори. З фінальних титрів зрозуміло, що про
Василя Бондаря розповідали Андрій Чепіга та група «Народжений для
битви». Ясно, що історія слугує пристойним приводом задіяти «оцифроване»
зображення: чорно-білі кадри, відзняті любительською відеокамерою
або відповідно стилізовані.
У фільмі «Пастка» третьокурсниці Інституту кіно і телебачення Ірини
Глеби головний персонаж — потенційний самогубець. Стоячи на даху, він
вигадує спосіб померти гуманно, не завдаючи нікому неприємностей. З цієї
причини відмовляється від стрибка з даху на дитячий майданчик (дітям-бо
травма), уявляє, як неестетично будуть виглядати його рештки, якщо він потрапить
на трамвайну колію, з іншого боку будинку — калюжа (шкода бруднитися,
та й вода, напевне, холодна). Куди не глянь — пастка! Єдиний вихід
спуститися обережненько по східцях з того даху та пригадати, що підстав
для суїциду не було жодних. Анекдотичну драматургічну конструкцію було
використано лише як привід для ракурсної зйомки.
199