КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Специфіка екранного осягнення
екзистенційної проблематики.
Своєрідність втілення принципу «Тут і Тепер»
у фільмах «міської прози»
Для ситуації 1990-х знаковим стає кіносвіт Кіри Муратової, світ населений
персонажами, у яких деформована шкала етичних цінностей. З винятковою
виразністю проявляються характерні людські типи у «Трьох історіях» (1997)
— трилогії про безпідставні і непокарані вбивства: мешканець «комуналки»,
який намагається позбутися тіла вбитої ним сусідки; зовсім юна дівчинка, яка
підсипає щурячу отруту старому й немічному представнику «технічної інтелігенції»
за його менторські інтонації та безпідставний снобізм. Представлені
і нові типажі — нуворіши та геї, що «по-модньому» проводять час у бані.
Якщо сприймати персонажів та їхні вчинки у символічному регістрі, то вимальовується
яскравий колективний портрет суспільства в «ін тер’ єрі доби».
Герої картин К. Муратової демонструють перевагу пристрастей над
розумом та «мирське», «секулярне» спрямування людського духу. Їх відрізняє
відверта належність суєтному світу, вони не приховують своєї зосередженості
на власній персоні (це легко помітити — адже діалоги між персонажами
— суть монологічні висловлювання).
Зберігаючи вірність своїм творчим принципам, Муратова продовжує
тему абсурдності буття та поповнює свою авторську «кунсткамеру» дивними
персонажами. Красива зовні молода співробітниця архіву пологового
будинку Оффа з однойменної новели «Трьох історій» відчуває огиду
до жінок, які відмовляються від материнських обов’язків. Ця агресія підігрівається
комплексом помсти власній матері за своє дитяче сирітство.
Маніакальність, проявлена Оффою у пошуках жінки, що народила її років
тридцять тому, свідчить про інфантильність свідомості героїні. Красуня
з вишуканим шекспирівським ім’ям (Оффа — скорочений варіант від Офелії),
за суттю — генетичний нащадок персонажів І. Босха та П. Брейгеля. Не
випадково палицю потопленої нею матері Оффа-Офелія віддає сліпцям
(очевидна візуальна цитата).
Героїня наступної стрічки режисера («Лист до Америки», 1999) демонструє
психологічний тип нової для кінця 90-х модифікації: «жінка-стерва».
Вона маніпулює чоловіками, з однаковим успіхом використовуючи їхні пристрасті
та вроджену толерантність і нерішучість — наслідок придушеної
з дитинства особистості. Позбавлений власної квартири і перспектив на майбутнє,
схильний до вагань інтелігент виливає свою роздратованість перед
78