КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
контрастів, і Одеси у столітній ретроспекції. Моторошні кадри кінохроніки
1919 року — похорон Віри Холодної. Шанувальники славетної «зірки» німого
екрану скорботним почтом слідують за труною кінодіви. Раптом хтось
з них помічає оператора, який фільмує церемонію прощання з куміром мільйонів,
і люди починають озиратися, вдивляючись в об’єктив кінокамери. Їхні
прямі погляди через товщу десятиліть глибоко хвилюють «ефектом присутності»
та «ефектом достовірності». Помічено: мало кого залишає байдужим
впізнання на екрані знайомих куточків міста, насамперед «свого», рідного
містечка, майже інтимного світу існування. Мимоволі увага зосереджується
на контурах будівель, відшукує позначки часу на їх кам’яних фасадах; через
зміни цих «декорацій дійсності» передається відчуття невблаганного перебігу
часу.
Місто є просторовою темою у фільмі «Два місяці, три сонця» Романа
Балаяна. В «Настроювачі» Кіри Муратової промовистою характеристикою
кожного з персонажів виступає середовище його, тобто цього персонажу,
існування. Тому режисер детально розробляє внутрішній, «інтимний» лад
кожного помешкання. Натомість у попередньому фільмі режисера
«Другорядні люди» важливим виявляється саме зовнішній загальноміський
ландшафт, де панують силуєти недобудованих вілл «нових українців».
Образність нового середовища свідчить про входження у новий час.
Овіяні харизмою міського «полісного мистецтва» (використовуємо
визначення Аристотеля) і постмодерн і адеграунд. Серед постмодерністичних
кінотворів цікавий образ Києва презентовано у фільмах «Сьомий маршрут»
Михайла Іллєнка, «Всім привіт!» Дмитра Томашпольського тощо.
У стрічках Олександра Шапіро «Цикута», «Путівник», «Happy people»
постає зовсім інший Київ, місто спорожнілих вулиць та обжитих злачних
місць. Київ де храмові бані заповнюють метафізичну пустку знебоженого
існування наркозалежного суспільного «дна».
Серед «києвоцентричних» фільмів періоду варто згадати короткометражну
роботу — стрічку М. Іллєнка «Маленька подорож на великій каруселі»
(2003), що позиціонована автором як «науково-пізнавальний фантастичний
фільм для дітей з елементами ігрового кіно». Ця притчоподібна
історія про відповідальність людини за все, що відбувається на землі, вирішена
як love-story в координатах великого міста. Глядач легко впізнає в екранному
мегаполісі топографічні «раритети» Києва: перехрестя вулиць
Саксаганського та Антоновича, Петровську алею та «Міст поцілунків»
тощо. У канву фільму вплетено різною мірою очевидні цитати і візуальні
мотиви — алюзії до люм’рівського «Политого поливальника», впізнане
(майже знакове для українського телеекрану доби) обличчя ведучого попу-
160