КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф незалежної України
Становлення нової національної міфо логії, формування національної
ідеї передбачали заглиблення у нетрі української душі, відтак, окрім національного
піднесення супроводжувались й прямодушністю самоаналізу.
Можливо з цих причин, просякнута грубуватою самоіронією короткометражна
сатира на псевдо-патріотів «Сорочка із стьожкою» (1992), створена
в ТО «Дебют» Василем Домбровським за оповіданням Володимира Винниченка
«Поміркований» та «щирий», в контексті актуалізованої патріотичної
патетики часом сприймалась як карикатура на «примітивного» українця.
Відтак, деміфологізатори і міфотворці пострадянського кіно 1990-х
опинилися в омріяній ситуації творчої свободи (на жаль, позбавленої економічного
підґрунтя). І водночас потрапили у ситуацію роздоріжжя. З одного
боку вабила перспектива вписатися в «європейський хронотоп» (термін
Кирила Разлогова), з іншого — не покидало бажання зберегти національну
неповторність.
Тому кінопроцес 1990-х років демонструє дивне сполучення акцентованої
національної неповторності з інтегруванням у буття світу, що дедалі
глобалізується. Кіномодель цього періоду виглядає як багатовекторне утворення.
Одним з магістральних спрямувань стало відродження у вимірі екрана
національної та етнічної міфології, зречення уніфікації. Водночас відбувалось
активне спростування компрометуючих зв’язків з соцреалізмом.
Спроби уникнення нової доктринальності актуалізували відому формулу
«треба пізнавати історію, аби краще розібратись з проблемами сьогодення».
Наслідком виявився певний «перебір» у історичній тематиці.
Кінематографічне осягнення історії.
Від ідеологічності до автентичності
Нестримне бажання долучитися до «відкриття реальної Історії» стало
поштовхом до ностальгіч ної реставрації, яку можна вважати симпто мом своєрідного
неокультурного синдрому. Помітимо, що ситуація розвивалась
у повній відповідності до теорії Ролана Барта: місце розвінчаного міфу займав
новий міф, затребуваний актуальними параметрами буття. Тут варто було
б принагідно навести міркування щодо взаємовпливу Історії та кіноісторій,
про зв’язок інтерпретацій історичних картин з цілком актуальними подіями
поточного моменту, про так званий метод «історичних паралелей» тощо. Втім,
на цю тему проведено вже чимало досліджень. Тому обмежимось лаконічним
прикладом. 1993 року Леонід Осика, вельми помітна постать в українському
кіно, знімає за повістю «Крутіж» Богдана Лепкого фільм, у назву якого було
71