КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
можливе задля зміцнення власного іміджу та покращення прокатних доль
своїх кінотворів. Митцям все важче залишатися в горизонті своєї професії і не
бути політично ангажованими. Оскільки ХХІ ст. повернуло вітчизняний кінематограф
до продюсерської системи, оновлена кіноіндустрія, становлячись
на економічні рейки цивілізованого капіталізму, надає перевагу не творцям,
а спритним ділкам. А демократичний «малий екран» понад це гарантує «споживання»
екранного продукту навіть при мінімальному мистецькому ко дуванні.
Передача шокового змісту виявляється рентабельнішою за кодифікований
художній образ, який передбачає інтерпретацію, адекватне розшифрування,
напруження «сірої рідини» та «серцевих м’язів». Історичні, політичні,
етичні рефлексії екранного «фаст-фуду» викликані іноді не безкорисливим
пошуком істини, а прагненням самоствердження його створювачів.
Внутрішне перекомпонування культурного поля відсилає до його нової
композиції, що передбачає превалювання «медійного шуму» над інформаційним
значенням, прагматичних функцій над естетичними. Прихід нового
циклу в медіях призводить до зміни інституційної ієрархії, поступового підпорядкування
вищих завдань мистецтва домінантним, завдань художньої
надбудови — комунікативним, що відповідають насамперед за передачу
інформації, певного смислу. Медіа претендують на роль посередника у «відправленні»
духовних потреб, а насправді є насамперед ідеологізованою
«посередністю», що забезпечує зв’язок між грішми і владою.
І все ж, навіть у складних умовах тотальної комерціалізації, залишаються
митці, що намагаються привнести у медіапроекти, ігрові та документальні
телесеріали ретельність творчого процесу, до якої звикли, працюючи у кіно.
Вячеслав Криштофович, Анатолій Матешко, деякі інші режисери студії
«Ілюзіон-films», що була започаткована Романом Балаяном, прагнуть знімати
телесеріали у стилістиці справжнього кіно. Олег Фіалко в інтерв’ю поділився
сумнівами, що охопили його на етапі творчості, який розпочався після
кінофільмів, що принесли режисерові відомість. Свої фільми «Повернення
Баттерфляй» (1982), «Бич Божий» (1988) та «Імітатор» (1991) Олег Фіалко
розглядає як «триптих», поєднаний наскрізною ідеєю спокутування гріха.
Хоча фільми дуже різні. Фільм про Соломію Крушельницьку базувався
на біографічному факті з життя відомої співачки і досліджував поведінку
етичної особистості, що, усе життя намагалась виправити лихо, ненавмисно
заподіяне близькій людині. Дія фільму «Бич Божий» відбувається у новий
час, коли змінились вивески, антураж, а Система залишалась старою. Стрічка
викривала порочність такого світопорядку, що ламав природжених лідерів,
надаючи владу тим, хто зазвичай йшов «у форватері». У координати цієї ж
Системи було вписано невибагливу історію про імітатора голосів «Імітатор».
187