КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
Окрім того, 2001 роком датована кіноверсія телесеріалу «Чорна Рада»,
що був створений Миколою Засєєвим-Руденком за однойменним романом
Пантелеймона Куліша.
За невеликої кількості ігрових повнометражних картин, створених
у перший рік нового століття, впадає у вічі, якою мірою вони різняться за
стилістикою, несхожі за тематикою, часовою прив’язкою.
Літературний матеріал, покладений в основу сценарію «Чорної Ради»,
розкриває майже тотальну зміну сутності людини при отриманні нею клейнодів
влади. Демонструючи подвійну природу козацької верхівки, Куліш
виступав просвітником, постаттю європейського мислення, яка шукала для
України виходу на шлях цивілізаційного розвитку. Не ясно, якою мірою
костюмована, доволі статична інсценізація фабули роману, здійснена
Засєєвим-Руденком, відповідає орієнтації літературного першоджерела
на «психологічну» Європу, проте фільм містить кілька симптоматичних епізодів,
що на початку 2000-х років виразно асоціювались з цілком актуальними
подіями в Україні. Йдеться, зокрема, про епізоди виборів гетьмана, коли з різних
боків величезного майдану козаки голосно вигукують імена своїх «кандидатів».
Така-собі «зворотна проекція».
Радикалізм «кінокласиків»
проти конформізму «актуального» кіно
До корпусу «актуального» кіно з повним правом можна віднести дебют
у повному метрі Володимира Тихого «Мийники автомобілів» (2001). Стрічка,
визначена автором як кримінальна драма, насамперед є фільмом «соціального
занепокоєння», зафільмованим у цілком реалістичній стилістиці, у дусі,
так би мовити, «нового неореалізму». Молодий режисер запровадив спробу
екранного осмислення цілком актуальної проблематики. Бригада тінейджерів
миє автомобілі на вулицях міста. У цьому маленькому колективі панує
кодекс честі, злагода і справедливість, доки пацани не знайомляться з представником
кримінального світу, після чого їх затягує вир кримінальних
«розборок» та стрілянини. Фільм міської соціальної прози, знятий на перетині
естетик кіно і телевізійного репортажу, є продуктом загостреної актуальності
та своєрідного конформізму в умовах змін інстутиціальної ієрархії
у сфері медіа.
Натомість фільм К. Муратової «Другорядні люди» (2001) підтвердив
характеристику, що дала режисерові московський кінокритик Зара
Абдуллаєва у своєму дослідженні «Кіра Муратова: мистецтво кіно»:
109