КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
«Фелікс Соболєв. Перервана місія» В. Олендера це — своєрідний
пам’ятник учителю і другу. Фільм не перетворився на епітафію, а став повчальною
оповіддю про роман Художника з Владою, про творчі злети та життєву
трагедію митця. Нові аспекти цієї ж проблеми відкриються у наступній роботі
Віктора Олендера — у документальній дилогії про старого кінооператора
«однієї шостої частини суші» Ізріїля Гольдштейна «Пасажири з минулого
століття» та «На незнайомому вокзалі» (2001). Перший фільм, створений
режисером на початку нового міленіуму, представляє історію буремного
й кривавого ХХ ст. кадрами кінохроніки, що змінюються на екрані під неквапливий
й доволі іронічний коментар 84-річного оператора українського кіно
Ізраїля Гольдштейна — людини, чиїми очима глядач бачив зміни оточуючого
світу на екрані понад півстоліття. Адже саме кінодокументи зберігають миттєвості
минулого для історії. І кіноекран у фільмі щедро демонструє свою
«хронікальну пам’ять». Види довоєнного Києва зміняються іншими міськими
пейзажами: ледь впізнані вулиці міста, понівеченого Вітчизняною війною.
Воєнних кадрів у фільмі чимало — вони ніби наповнюють пам’ять героя. То
була його молодість. Саме за часів Другої світової війни Гольдштейну випало
працювати ще з Олександром Довженком. Кінодокументи жахливих руйнацій
змінюють кадри повоєнного буття Києва. Відбудова Хрещатику, п’янке
повітря «відлиги», мітинги та політичні акції доби перебудови і гласності.
А потім, наприкінці 1990-х «хроніку» фактично припинили знімати, можливо
не бажаючи «документувати» хід радикальних політичних змін. Операторові
довелось пережити роки ганебного занепаду вітчизняного кінематографа
у період малокартиння кінця 1990-х.
Студія «Контакт» Національної спілки кінематографістів України започаткувала
проект під назвою «Обрані часом», зорієнтований на створення
30-хвилинних телевізійних фільмів, що присвячені долям відомих учених,
художників, композиторів, письменників і акторів — осіб, які складають золотий
фонд талантів України, привнісши значний внесок в світову культуру.
У перспективному плані студії — понад 100 імен. У середньому студія випускає
10–15 фільмів за рік. Зафільмовано вже стрічки, героями яких стали діячі
культури і мистецтва з драматичною долею — Лесь Курбас, Сергій Лифарь,
Соломія Крушельницка, Михайло Булгаков, Віктор Некрасов та багато інших.
Оригінальна «портретна серія», сфокусована на долях відомих сучасників,
замислена як крок до розкриття своєрідної «формули успіху». Принциповою
є триєдність пізнавально-виховного, етико-естетичного та соціальнозахисного
завдань проекту: поставивши мету зберегти неігрове кіно в Україні,
«Контакт» вже кілька років дає можливість кінематографістам знімати, тобто
не втрачати кваліфікацію в умовах, коли більшість кіностудій не працює.
132