КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
нізаціями. Проте, безумовно, є проекти, які ми будемо робити спільно, і в
тому числі за державні кошти теж, про що є домовленість Головою Державної
служби кінематографії Ганною Чміль, з Тимофієм Коханом, а тепер і з
Міністром культури Василем Вовкуном. Втім, здебільшого зараз ми займаємося
пошуком і залученням приватних спонсорів. Вже співпрацюємо з всесвітньо
відомим брендом Nemiroff, маємо попередню згоду з «Херес-груп»,
які зацікавлені в такій промоційній роботі. Який же досвід ми отримали тут,
на Європейському Кіноринку в Берліні? Ми ставили перед собою завдання
заявити про себе: є нова структура, куди можна звернутися по будь-яку
інформацію про українську кіноіндустрію, знайти контакти, ознайомитися
з довідковою/інформаційною базою, дізнатися про попередні фільми режисерів,
де і на яких фестивалях вони були представлені, які нагороди отримали
тощо. Нами видано каталог українського кіно за 2006–2008 рр. Це видання
буде щорічним. У наступному будуть міститися матеріали по фільмах
2008–2009 рр.
Індустріальний офіс — перший крок до цивілізованої промоції. Дуже
багато відвідувачів було на нашому стенді. Ми спілкувалися з представниками
фестивалів: Московського, Венеційського, фестів в Локарно, Котбусі,
Висбадені, Карлових Варах. В кінобізнесі ринки та фестивалі перетворюються
на місце ділових зустрічей. Потенційні партнери знаходять контакти,
приглядаються, домовляються. Потім зав’язується E-Mail-листування. Тепер
на Заході користуються замовленнями, покупками по Інтернету. Кіно —
не виняток. Є зацікавленість фільмом Єви Нейман, коротким метром з боку
таких країн, як Польща, Угорщина, Німеччина, Швеція, Фінляндія.
Ми навіть не очікували, що до українського офісу прийде стільки
людей, зацікавлених у копродукції. На жаль, для розгалуженого спільного
виробництва фільмів є певні перешкоди: насамперед — недосконала законодавча
база в цій сфері. Так по фільму відомого голландського режисера
Йоса Стеллінга «Душка», що вийшов 2007 р. з українськими субтитрами
і був позиціонований як українська копродукція, наші партнери досі не отримали
грошей. Йдеться про той запланований мільйон гривень, що складав
приблизно 10, а може і 8 відсотків від загального бюджету фільму. А на додаток
ще й «тендерний курйоз»: фільм «Душка» є спільною продукцією
Бельгії, Росії, України і Голландії, і всі названі країни-учасники проекту
мали проходити тендер. Хіба це не смішно? В новому законі про кіно
обов’язково має бути особлива стаття про копродукцію, що передбачатиме
для України можливість часткової участі у проектах, що знімають у нас
західні режисери, адже при цьому забезпечується зайнятість наших акторів,
робота технічних служб. Як повідали нам польські колеги, їм вдалося-таки
224