КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
(1990) режисерів В. Георгієнка та О. Шлаєна. Згодом співрежисер стрічки
В. Георгієнко повернувся до теми, написавши разом з Л. Мужуком сценарій
до телевізійного фільму «Жінки з вулиці Бабин Яр» (1992, режисер
В. Георгієнко). Тема паралельно розробляється ігровим кінематографом:
на Одеській кіностудії Юрій Садомський знімає фільм «Лавка Рубінчик і…»
(1992) — фільм, що одночасно нагадує фарс і притчу, не пов’язану з конкретним
часом. Тим самим автор наділяє проблему узагальнюючим позачасовим
характером;
– у ситуації ідентифікаційної кризи цілком закономірно виник масив
стрічок, присвячених спробам проникнення у коди національної культури,
дослідженню ритуалів та вірувань: «Українські відьми» (1993) В. Василенка,
та стрічка цього ж режисера «З мороку тисячоліть» (1994), де автор намагається
винайти корені українців у стародавній Індії; Режисер Б. Квашньов
у стрічці «Шосте чуття» (1994) запровадив аналіз національного гумору.
Симптоматично, що вихід цього кінематографічного дослідження специфіки
сприйняття комічного українцями збігся у часі з піком виробництва в Україні
безпорадних, відверто несмішних комедій, таких, як «Браві хлопці» (1993)
Миколи Засєєва, «У пошуках мільонерки» (1993) Володимира Артеменка,
«Зефір у шоколаді» Олександра Павловського тощо.
– неігровий кінематограф відкриває таємниці доль відомих особистостей.
Знімаються стрічки, присвячені знаним діячам культури і мистецтва:
Олександру Довженку, Василю Стусу (обидві стрічки 1992 року); героями
фільмів стають Віктор Некрасов, Євген Станкович, Микола Вінграновський,
Михайло Драгоманов, Борис Лятошинський. Після 1996 року по центру
кінематографічної уваги опиняються насамперед історичні особи: гетьман
Богдан Хмельницький, Олег Ольжич — поет і герой, закатований гестапо,
якому присвячено документальну трилогію Аркадія Микульського «Я камінь
з Божої пращі» тощо.
Кіноекран взявся за виконання амбітного завдання — оприлюднити
невідомі факти національної історії, розповісти правду про події недалекого
минулого, згадати призабуті або заборонені для згадування імена — відкрити
Україну для українців і світу. Можливо саме з цих причин Національна
кінематека — правоприємник студії «Київнаукфільм», 1993 року здійснює
масштабний проект — 108 короткометражних фільмів під загальною назвою
«Невідома Україна». Метою тематичного циклу стало просвітницьке завдання
висвітлення історії держави від прадавніх часів до здобуття країною незалежності.
Близький по суті узагальнюючий образ світової історії міститься
у фільмі Сергія Буковського «Знак тире» (1992). Автор продемонстрував, як
62