КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кіно в Україні часів «перебудови»
подружжя шукає варіант обміну квартири «на роз’їзд»… Дві цілком хороші
людини не бачать сенсу в подальшому проживанні разом. В процесі огляду
помешкань, вони знайомляться з різними, переважно самотніми людьми, що
змушує героїв замислитись над цінністю людяних стосунків.
Проблеми самотності, людського непорозуміння, що визначили спрямованість
«міської прози» першої половини 80-х років, були оригінально
осмислені режисером через принципово нову інтерпретацію жіночого образу
в фільмі «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986) і розвинувшись, отримали
логічне продовження в картині «Ребро Адама» (1990), де представниці
трьох поколінь створюють своєрідний «жіночій ковчег» в умовах звичайної
міської квартири. Чоловіки у світобудові цього камерного всесвіту присутні
лише номінально, вони наче «винесені за дужки» — їх запрошують на родинні
свята, їхніми портретами прикрашено стіни оселі. Персонажі сильної статі
в картині представлені «колишніми» і «майбутніми» чоловіками героїнь. Всі
вони — батьки вже народжених і поки лише очікуваних дітей, отже за функціональним
призначенням — продовжувачі роду. Жінки в «Ребрі Адама»
намагаються гармонізувати світ всередині своєї родини й навколо неї.
Після створення своєрідної «жіночої трилогії»: «Дрібниці життя» (1980),
«Самотня жінка…» (1986), «Ребро Адама» (1990) В. Криштофович здобув
славу тонкого знавця жіночої психології. Наче спростовуючи локалізацію
своїх творчих можливостей навколо певного проблемного поля, режисер
доводить, що не менш тонко відчуває чоловічий комплекс неприкаяності, непотрібності,
що розвивається у представників покоління пост-шістдесятників.
Одвічні інтелігентські рефлексії отримують співзвучне сучасності духовне
аранжування в соціальній фантасмагорії про зовні успішну людину
«Автопортрет невідомого» (1988), де автор наче осмислює причини та наслідки
безпритульності у формуванні душевного світу. Привабливою й згубною
водночас є сутність героя «Автопортрета…» — письменника, газетяра і поета,
який в певну мить усвідомлює, що не спромігся нічого досягти, ані у творчості,
ані у родинному житті. Символ повноти його безпритульності — існування
в автомобілі, на колесах — у русі без сенсу й точки призначення. Такий рух є
іноформою безперервного втікання від самотності. Отже, періодичний вихід
героя у маргінальність — виїзд у заміській «шанхай» бомжів — ніби відхід
на «узбіччя» шляхів цивілізації, виглядає спробою розгубленої людини зруйнувати
порожнечу свого буденного існування. Чи не тому автор визначає
свого героя, з його типовістю, анонімністю та неналежністю «світу» — «невідомий»?
Саме такі «невідомі» виявились своєрідними попередниками тієї
хвилі бічів, бомжів та інших декласованих елементів, мешканців маргінального
простору, що опанували екрани «пост-перебудовчого» періоду. Натомість
37