КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
повстанської армії у 1944–1950 рр. Мужній та безстрашний командир
Української повстанської армії генерал Шухевич (Григорій Гладій) часом
нагадує «соцреалістичне» кліше позитивного героя, здатного патетично
любити лише Батьківщину і родину. Наразі, така «стерильність» головного
персонажа виглядає неприродно. Насамперед у ставленні до молодої
та привабливої соратниці (Вікторія Малекторович), коли красень-генерал
сприймає її виключно як «товариша за зброєю», зберігаючи вірність дружині,
моральну чистоту і цноту. Вочевидь автори самі відчули, що продовження
аскетичного «утримання» починає суттєво загрожувати іміджу мужності
героя, а тому «у кращих традиціях» заподіяли дівчині «героїчну загибель».
Зрештою центрального персонажа фільму позбавили не тільки негативних,
сумнівних, а й просто специфічних індивідуальних рис, притаманних живій
людині. В наслідок такого «лакування» образ позитивного керівника
повстанських сил перетворився на традиційну для радянського історикобіографічного
фільму «ходульну» плакатну схему: «відданий патріот,
позбавлений вад, не помічений у компрометуючих зв’язках». Помітимо, що
у фільмі Янчука патріотизм інтерпретувався у координатах нового часу,
а людські «вади» — у цілком традиційному соцреалістичному ключі, коли
подружня невірність могла геть зіпсувати незатьмарену похвальність
образу.
«Нескорений» Олеся Янчука став переконливим прикладом творення
фільму у відповідності до радикально оновлених поглядів на історію за
лекалами застарілої кінематографічної моделі.
Непереконлива драматургія, дивна композиційна будова, інші формальні
недосконалості стрічки режисер намагається компенсувати змістом,
спрямованим на відновлення історичної справедливості в реабілітації УПА.
Олесь Янчук представляє повстанську армію як реальну силу у непримиренній
визвольній боротьбі. За кілька років режисер продовжить тему національного
визвольного руху у фільмі «Залізна сотня» (2004), де відмовиться від
«центричної» структури і спробує «оживити» драматургію. Сценарій
«Залізної сотні» написаний Олесем Янчуком у співавторстві з Василем
Портяком, Михайлом Шаевичем та Олександром Шевченком. Помітимо:
Олесь Янчук працює з постійним сценаристом Василем Портяком, якого
режисер винайшов завдяки своїм потужним організаторським та продюсерським
здібностям. Сотня бійців Української повстанської армії
опинилась на теренах Східної Польщі, території, населеної українцями, що
опинялась то під «Совєтами», то її захоплювали окупаційні сили Третього
Рейху, а після Другої світової війни відійшла до комуністичної Польщі.
В емоційно загострений сюжет фільму органічно вписані романтичні
94