КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
і 16-мм плівці тощо), О. Шапіро зняв фільм не стільки про Київ взагалі, скільки
про «своє» сприйняття цього міста, присмачивши свій «путівник» особовими
асоціаціями і біографічними подробицями. Прийом, використаний
автором як привід для оповіді про себе, самовиразу, водночас може сприйматися
і як лабораторні пошуки модернізації кіномови.
Фільм має формальне членування на розділи, назви яких «Косити»,
«Видих», «Кристина», «Реінкарнація», «Ганеш», «Стадіон», «Мала», «Ронтбурт»,
«Горбунов і Юлія», «Бінго», «Смердючки» тощо маркеруют окремі
новели, присмачені, відповідно до щедрих обіцянок анонсу «чорним і білим
гумором». Зауважимо: якщо гумор і присутній в цьому потоці свідомості, то
вельми своєрідний. Чого у фільмі багато — це сленгу, агресивних звуків
і зображень, байкеров на мотоциклах, невибагливих рим звуко-пластичного
ряду та пісень з дадаїстськими текстами типу: «Місто моє, я з тобою, ти
зі мною». Своєрідним епіграфом до стрічки можна вважати псевдофілософський
вислів у характерній для О. Шапіро манері: «Смерть — прибуткова
подорож без кінця, гра без правил. Ти подорожуватимеш наодинці, нічого
не розуміючи, будеш фіксувати фактури життя». Доволі адекватний прогноз
з боку автора щодо відчуттів глядача під час перегляду «Путівника».
Подорожуючи разом з автором по «фактурах життя», глядач дізнається
про специфічні особливості популярних центрів нічного життя Києва від
колишнього наркоділера Френка, який знічев’я веде сленгову розмову з персонажем,
у якого «все пучком» — і справи, і думки, і вираз не спотвореного
інтелектом обличчя. Ледве встигаєш порадіти, що нарешті наркоділер залишився
без роботи, як у кадр потрапляє якийсь тінейджер, нахабно помахуючи
гілочкою конопель. А у фіналі брудні малолітні бродяжки обговорюють
топографію найбільш модних кінотеатрів Києва і в паралель — переваги
клею, інших токсичних і наркотичних засобів. Окрім підвищеної уваги
до всіля ких дурманних снадобій, серед фірмових знаків «шапіріади»
в «Путівнику» помітні захопленість некроєстетікой, пильна увага до фізіологічних
актів (на цей раз «самовисуванець» у культові режисери концентрується
на дефекації). Не втратили актуальності в екранному світі Шапіро
мобільники, глисти і динозаври, а також улюблений прийом — римування
кадрів вітчизняної історії різних періодів (воєнних часів, «відлиги» 1960-х
тощо) з неадекватним звуковим рядом.
Серед новел «Путівника» є цілком зв’язні історії. До таких слід віднести
епізод за участі актриси Алли Сергійко. Її героїня — господиня квартири
на Ленінградській площі, що у Дарницькому районі Києва. Потенційні квартиронаймачі
— молода пара — обговорюють з господинею переваги і недоліки
пропонованого житла, а також умови оплати. Сторони приходять
184