КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...
КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...
КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Ірина Зубавіна<br />
Одним з перших «дебютантів» став актор і режисер Анатолій Матешко<br />
з фільмом «Чорна яма» (1987). Наступні його режисерські роботи «Зелений<br />
вогонь кози» (1989) й «Ха-бі-асси» (1990) присвячені неоднозначним <strong>проблем</strong>ам<br />
самоствердження сучасної молоді, спрямуванням мрій юних та їхнім<br />
пошукам власного місця у світі, що швидко змінював свої ціннісні параметри.<br />
З метаморфозами буття у світі, з відповідною трансформацією параметрів<br />
екранного видовища безпосередньо пов’язана ще одна тенденція<br />
у вітчизняному кіно — «естетична нудьга» закоснілого, зосередженого<br />
на собі мовлення, що «під прикриттям» вірності традиціям, поступово втрачало<br />
здатність до саморозвитку. На межі 1990-х гостро позначилась криза<br />
режисури: молоді кінематографісти не хотіли знімати за старими шаблонами<br />
«татусевого кіно»; майстри із стажем також намагалися фільмувати<br />
по-новому, не завжди досягаючи на цьому шляху успіхів. Насамперед представники<br />
старшого покоління не квапились працювати з багатошаровим<br />
матеріалом реальності, ніби побоюючись виходити на відвертий діалог<br />
із сьогоденням.<br />
Реальна ситуація зв’язку кінематографічних поколінь у цей період відверто<br />
нагадувала колізію маловідомої короткометражки «Квартирант»<br />
(1987, Олександр Візир, ТО «Дебют»): молодий літератор, зробивши героєм<br />
свого сатиричного оповідання літнього графомана, в якого квартирує,<br />
морально вбиває старого, бо все, що складало сенс буття старшого собрата<br />
по професії, було осміяне, піддане сумнівам.<br />
Серед зрілих режисерів, які намагалися працювати з <strong>проблем</strong>ним матеріалом<br />
сучасності, необхідно згадати Олександра Ітигілова, і не тільки<br />
з огляду на відверту публіцистичність його стрічки «Обвинувачується весілля»<br />
(1986) та притчову сюжетику «Смиренного кладовища» (1989), що ініціювали<br />
дискусії, як однодумців, так і опонентів. Фігура Олександра Ітигілова<br />
є одною з ключових для перебудовчого кінопроцесу, оскільки саме він стоїть<br />
у витоків молодіжної студії «Дебют», що, починаючи з 1987 року стала стартовим<br />
майданчиком і полігоном творчих експериментів для її вихованців —<br />
тих, кому судилося активно входити у професію на тлі неоднозначної кіноситуації<br />
1990-х.