КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
ротьба жіночого та чоловічого начал. Жіночу партію веде чистий голос
Камбурової, яка співає «Вічне кохання» Жоржа Гарварянса. Поступово
більш артикульовано проступає чоловіча партія — «Confesso» Адріано
Челентано. Висока нота пристрасті у чоловічому «освідченні» інтонаційно
протистоїть жіночій захопленості. Монологічні сонги аніяк не утворюють
діалогу — кожен проводить свою партію по колу боротьби та єдності.
Відповідно розвивається драматургія кольорів та колористичних композицій.
Навіть коли туманні постаті — чоловіча та жіноча — нарешті поєднуються
в кадрі, фонограма вперто продовжує звуковий контрапункт, стверджуючи
неможливість тотожного збігу бажань, думок і почуттів цих двох
взаємодоповнюючих основ — «Інь та Янь», Чоловіка та Жінки. Можливе
хіба що тимчасове замирення на тлі постійного суперництва.
Дещо наївну, проте щиру спробу запровадити проникнення у чоловічу
психологію та сформулювати свою позицію позавербальними засобами, за
допомогою візуальних та звукових образів, зроблено в фільмі «Я, вона
і знову ти» (Юлія Осіна-Фрідман, 30 хв.)
До кінематографа, який й досі не забув мову мистецтва кіно, поступившись
остаточно аудіовізуальній культурі, належить також фільм «Потяг»
(10 хв.) Нонни-Анни Стефанової, Випускниці Київського національного університету
театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня
М. Мерзлікіна). Назва стрічки інтригує своєю неоднозначністю: про який
саме «потяг» йдеться — чи-то про машинерію, здатну умчати світ за очі, чи
про тяжіння, яке може тривати все життя. В фільмі є і те і інше. Він чекатиме
на пероні повернення коханої, аж доки перервана обставинами й часом романтична
love story отримає свій щасливий хеппі-енд. Спираючись на поетичну
формулу «все моє життя — це чекання тебе на пероні», авторка створює
«візуальну симфонію» рейок (у дусі «Колеса» Абеля Ганса), синхронізуючи
її з прискоренням стуку закоханого серця. Окрім алюзій, що видають
обізнаність Н. А. Стефанової в історії та теорії кіно, в фільмі присутня атмосфера,
а це — вірна ознака уміння застосувати знання на практиці — при
створенні артистичного простору, розповідаючи зв’язну історію без допомоги
слів, суто кінематографічними виражальними засобами.
Втім, далеко не всі молоді режисери сповідують захопленість можливостями
вишуканої «фільмічності». Досвід щорічних панорам свідчить про
збільшення кількості фільмів, орієнтованих «на глядача», якому автори намагаються
«догоджати», уникаючи найменших недомовленостей (в усіх
смислах цього слова).
Саме на таких засадах, що асоціюються насамперед з наслідуванням
телесеріального «мила», побудовано «назидательно-повчальну» стрічку
204