КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
такий тип світовідчуття. Подібно до того, як фактами світової історії кіно є
італійський неореалізм, німецький експресіонізм, такою ж даністю є українська
школа поетичного кіно. Я не намагалась свідомо відтворювати вже знайдені
кимось засоби художньої виразності, але в процесі роботи над фільмом
про мисткиню, героїня нібито запропонувала мені такі засоби — поетичні.
Тим більше, що саме у тропах і фігурах образної мови я себе почуваю
вільно. Портрет епохи, відчуття часу дуже вдало доповнює організація
музичного простору фільму, де поєднані українські народні пісні, музика
Володимира Губи і …Дж. Каччині — італійського композитора-реформатора
ХVІ–ХVІІ ст., чия «Аве Маріє!» звучить сповідально, цілком співзвучно зворушливим,
інтимним інтонаціям у листах Катерини Білокур. Зрештою, і у
творчості своїй вона теж досить відкрита»…
Серед режисерів неігрового кіно, здатних неординарно працювати
у жанрі «кінопортрету», — Юрій Терещенко. Цикл його короткометражних
картин так і називається «Портрети». Хочемо зупинитися на фільмі, що має
безпосередній стосунок до мистецтва екранного портретотворення, а саме
на короткометражній стрічці 2001 року «Любов небесна» (автор сценарію
— Сергій Тримбач, режисер — Юрій Терещенко, оператор — Анатолій
Химич, композитор — Олександр Нестеров).
Є в цій історії кохання двоє — Він і Вона — Марія Болховська — представниця
давнього аристократичного роду, дочка полковника царської
армії, та актор театру Леся Курбаса і кінематографа Олександра Довженка
Петро Масоха. Їх шлюб тривав 61 рік. Але не з цієї вражаючої цифри хочеться
розпочати оповідь про фільм, а з емоційного піку картини — його вузлової
сцени, від якої — мурашки по спині. «Забери мене до себе. Я живу сама,
мені так важко. Ти завжди мене слухав, послухай і тепер: забери мене»,-
промовляє стара жінка, торкаючись холодного мармуру надгробної стели
над могилою свого чоловіка на Байковому цвинтарі. А наступним монтажним
планом — збережені на кіноплівці кадри з фільму «Іван», де молодий
актор Петро Масоха в образі Івана припадає до віконної шибки, наче з «того
боку» холодного каменю, з ірреальності іншого світу. Є в цьому монтажному
зіткненні певна магія, метафізика. Він — молодий, красивий, усміхнений
— немовби радіє з того, що бачить свою кохану дружину, не помічаючи глибоких
зморшок на її постарілому обличчі, сивини волосся… Ці дрібниці
виявляються несуттєвими при погляді крізь вічність, адже любов небесна —
це єднання безсмертних душ, ланцюжок безперервного зв’язку. Кохана
жінка, вочевидь, видається йому такою ж вродливою, як під час їх знайомства
1930 року. Петро Масоха знімався тоді в картині О. Довженка «Земля».
Його плакатно-міфологічний образ куркульського сина Хоми Білоконя став
136