КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
процесу тощо), спотворених біблійних асоціацій, що нагадують понівечені
фігурки янголів, котрі лейтмотивом виникають на протязі всієї картини. Так
само, як муміфікована рука з шприцом та голкою і перманентний «абстинентний
синдром». Чи не єдиною перевагою фільму є цікава операторська
робота (в титрах автора зображення заявлено як Петра Архангела).
* * *
Фестивальна формула передбачала, що представлені роботи мають
бути відрефлексовані своєрідним «мозковим центром» в категоріях «комічного»
та «жахливого». Метою заходу було з’ясувати, у чому полягають
національні особливості сприйняття смішного та жахливого, і якою мірою
репрезентації цих екстрем характерні для вітчизняного кіно. Отже спробувати
окреслити долю та перспективи кіножанрів комедії та тріллеру-хоррору
в Україні.
Регламентом зустрічей обговорення поділялися на дві частини. Перша
— недискусійний «парад монологів» експертів, друга — нелімітована дискусія.
Обговорення були тривалими, змістовними та вкрай суперечливими.
Тому видається доцільним оприлюднити лише окремі висновки експертів.
М. Іллєнко (кінорежисер), визнаючи право будь-якого фесту на власну
політику, зауважив, що ця розмова перетворюється на лукаву за відсутності
на ній майстрів-практиків — режисерів, які знімають комедійне кіно. «Чому
не запросили, скажімо, молодих українських режисерів Володимира Дощука
або Віру Яковенко? Можливо тому, що їх фільми не викликають рефлекторну
медичну реакцію? Або ж тому, що в програмі заходу взагалі замало українських
картин — єдина «Цикута».
В. Кузьмук (вільний журналіст) порадівши за український андеґраунд,
назвав представлену на «Альтернативах» «Цикуту» фільмом, який дає право
прогнозувати майбутнє вітчизняного кіно. Натомість зібрання експертів
порівняв з ситуацією «психушки з порожнім басейном».
В. Заболотна (театрознавець) визнала «Цикуту» за величезну обманку,
претензію на показ розімкнутої свідомості, а насправді — виправдання наркоманії.
Єдине, що слід поцінувати, то це — роботу оператора.
А. Курков (письменник) помітив, що Олександр Шапіро був би дуже
задоволений такою запеклою суперечкою навколо його картини, яка є насправді
документальним фільмом, лише замаскованим під ігровий. Адже
естетичних цінностей в ньому немає, окрім роботи кінооператора (Київ
очима кінокамери, що наче теж «обкурилась»). Фільм зроблений певною соціальною
групою з метою заявити про себе.
216