КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кіно в Україні часів «перебудови»
ми. Світ українського села, близький та рідний майстрові, стає постійним
джерелом його натхнення. Три з половиною десятиліття творчої діяльності
Олександра Коваля припали на відтинок історичного часу, насичений такими
подіями, що не могли не відбитися в його фільмах: чорнобильська катастрофа,
отримання незалежності, загострення міжконфесійних конфліктів.
Тонко відчуваючи «больові точки» доби, документаліст відмовляється від
акцентованої злободенності, шукає можливостей розповісти про щось конкретне.
У стрічках режисера рідко зустрінеш урбаністичні пейзажі. Натомість
реалії сільського життя передані неповторно соковито. Пояснення цьому
дає сам Олександр Коваль: «В селі мені надзвичайно легко знімати і жити. За
виразом Уолта Уїтмена: «я — син і онук селянина і в мене на коріннях ще
залишилась земля». Місто мені не вдалося полюбити так щиро. От і живу
між київською квартирою та сільською хатою. Посиджу три дні в селі, вже
кортить їхати до Києва. Так і живу в електричці: можливо, мене вабить сам
рух. В фільмі з циклу «Невідоме кіно», що у 1990-ті роки зняли мої учні
Сергій Буковський та Олесь Санін, є такий епізод: сидить Олександр Коваль
в електричці — можливо, їде звичним маршрутом з Києва до рідного села,
або у зворотному напрямі. Головне в створеному образі — це рух й безпосереднє
людське оточення». Невипадково при кожній нагоді Олександр
Коваль згадує про своїх вихованців, адже з його творчої майстерні вийшло
чимало учнів, чиї імена тепер добре відомі в Україні та далеко за її межами.
Ось як в режимі монологу визначає режисер сенс свого життя: «Мені є ким
пишатися — Олексій Росич, Марина Кондратьєва, Максим Сурков, Валентин
Васянович та інші… Відбувається природна зміна поколінь. Ось мені вже
виповнилося 60… Здається, нічого ще не встиг — подумати як слід, зрозуміти
сенсу життя. Втім, я ще в дорозі — наче у шкільній задачці: з пункту «А»
вийшов, до пункту «Б» ще не прийшов» 1 . Сказати б, на цьому метафоричному
маршруті саме наприкінці 1980-х років перед документалістикою та її
майстрами відкрилися широкі перспективи відвертого художнього висловлювання.
Серед тем, що опиняються по центру уваги кінематографістів у цей
період — широкий спектр сенсаційних сюжетів за межею ймовірного.
Режисери легендарного «Київнаукфільму», ніби розчарувавшись у своїй
місії популяризації наукових досягнень, поступово переключаються на сферу
психології та парапсихології, дослідження екстраординарних можливостей
людського інтелекту, на розвідки небезпечних перспектив маніпуляції люд-
1 Повну версію матеріалу «“Документальні побрехеньки” Олександра Коваля» див.:
КІNО-КОЛО. — 2005. — №26. — С. 75–81.
27