КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф незалежної України
всерйоз» (1992), знімає бойовик «Золото партії» (1993), а вслід за тим —
детектив «Обережно, червона ртуть!» (1995). Як відчайдушні спроби утворити
потік глядацького кіно, так званий «мейнстрім», можна розцінювати мелодраму
«Аве Марія» — режисерський дебют актриси Людмили Єфменко, пригодницьку
драму Валерія Фадєєва «Поїзд до Брукліна» (1995), «Викрадення
Європи» (1992) М. Досоєва, інші гостросюжетні стрічки. Від початку 1990-х
років активізувався і випуск «кіноеротики» — закономірна фаза на шляху
«дорослішання» вітчизняного кіно, коли кіноекран все більш виразно захоплюється
інтерпретаціями проблем статі, еротизму, сексизму тощо.
Хоча кінематографічна «еротоманія» та інші наслідки «пубертатних»
комплексів може розцінюватись як певний «інфантилізм», слід визнати:
хвиля кіноеротики, що виплеснулась на екрани початку 1990-х років, виявила
розсудливу поміркованість вітчизняних кінематографістів, оскільки перші
спроби реабілітації забороненої донедавна «сексуальної відвертості» відбувалися
переважно шляхом екранізації апробованого літературного матеріалу.
На фестивалі кінодебютів «Молодість» 1991 року вразив естетизацією
розмов про інтимне фільм Наталі Андрєйченко «Ніч про кохання» (за
Володимиром Набоковим), де оповідь ведеться від першої особи маленького
хлопчика, якому в розпал кризи статевого дозрівання випадково довелося
потрапити невчасно до спальні батьків. Інше оповідання Володимира
Набокова «Казка» отримало кінематографічну транскрипцію О. Ніколаєвої
у «Секс-Казці» (1991), де реалізоване характерне уособлення демонічного
начала в жіночому образі.
У багатовимірному осягненні статевої проблематики вітчизняним кінематографом
1990-х років наважимось окреслити три фази, що характеризуються
різними рівнями осмислення предмету:
1) сплеск еротичного світовідчуття, ствердження приматів тілесності
на тлі спростування етико-естетичних заборон;
2) заглиблення у метафізику статі, кохання, пристрасті;
3) фаза «знаковості».
Загалом кінематографічне зацікавлення еротикою нагадує пандемію,
особливістю якої стало помітне спізнення вітчизняного кіно у зверненні
до теми. Коли практично весь цивілізований світ повернувся до сімейних
цінностей, молодий кінематограф України виявив гіпертрофовану зацікавленість
сексом та еротикою, характерну для пубертатного періоду. Іноді
внаслідок естетичної незрілості й нерозвиненості кінематографічної мови
розмова «про це» набувала форм тривіального роздягання персонажів, тим
самим досить відверто демонструючи приховані бажання автора. Не вибагливим
еротизмом подібного ґатунку вражали стрічки: «Грішниця у масці»
89