КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
(1993) Світлани Ільїнської; «Дафніс і Хлоя» (1991), зафільмований Юрієм
Кузьменком за мотивами романа давньогрецького автора Лонга; В фільмі
Галини Шигаєвої «Голий» (1987) унаочнено шлях соціалізації первинного
Адама — Кошкін виїхав на природу і став жертвою пограбування. Абсолютно
голий, він постає людиною природною — такою, якою вона приходить у світ.
Сказати б, демонстрація чоловічої наготи зазвичай вважалась досить екзотичною
у порівнянні з більш традиційною оголеністю жіночого тіла. У цьому
нема дивини — тисячолітню історію культури писали переважно чоловіки,
саме їх очима мистецтво століттями звично споглядало на принади жіночності
(очима скульпторів, художників, поетів, а в останні 110 років — ще
й кінематографістів). Пошуки кінця ХХ ст. протиставили такій гендерній
асиметрії переломлення оточуючого світу під кутом зору фемінного сприйняття,
характерними рисами якого є: відмова від адаптації чоловічих стереотипних
моделей, децентрація традиційної (патріархатної) системи правил,
зосередження уваги на жіночому досвіді буття, відверта розмова про потреби
жінки (як духовні, так і тілесні).
Серед фільмів, де спростовуються стереотипи жіночої залежності,
по ко ри, значення інституцій, що традиційно здійснювали нагляд за дотриманням
героїнями екрана етико-моральних норм поведінки (родина, сусіди,
колеги тощо): «Перший поверх» (І. Минаєв, 1990), «Пристрасті за Анжелікою»
(О. Полинніков, 1993), «Місячна зозулька» (С. Дудка, 1993) — героїнь
цих фільмів об’єднує пошук рецептів особистого щастя… нетрадиційними
способами.
Поступово спостерігаємо домінування у кінотворах спроб заглиблення
у метафізику статі. Семантичними центрами оповіді стають: бажання правдивого
кохання, пристрасть, самотність. Героїні картин «Жінка для всіх»
(1991, Анатолій Матешко), «Ніагара» (1991, Олександр Візир), «Дика любов»
(1993, Віллен Новак) намагаються реалізувати себе через кохання до чоловіків,
проте терплять поразку. За ексцентричними вчинками, бравадою героїнь
все виразніше приховується самотність жіночої душі. Відношення до жінки
на екранні змінюється, а це — показник стану у суспільстві. Героїня фільму
Натілі Андрєйченко «Шамара» (1994) — Зіна Шамаріна — це вже справжня
«раба кохання» пострадянської доби.
Символізм статі найбільш яскравого втілення набуває в картинах Кіри
Муратової. Вже в «Астенічному синдромі» (1989) тілесна нагота персонажів
була обумовлена необхідністю концептуального висловлення: сурогатна
тілесність, не спроможна компенсувати духовної втрати героїні. Нас тупний
фільм «Чутливий міліціонер» (1992) демонстрував певне нівелювання
проявів статі (зокрема, знакова поява дитини у подружжя дітородного віку
90